Відповідь:

Все це, тому що коли оповідачка була дитиною вона бачила "образи в тонах і відчувала образи в тонах", а також сиділа і плакала у свої 10 років, коли молодий стройник фортеп’ян грав твір Шопена "Impromtu phantasie" (інша назва "Фантазія-експромт"). Тоді парубок їй сказав: "Коли будеш вчитися музики, то зможеш її грати, одначе пам’ятай — грати її тоді як будеш вже мати більше як двадцять років..." Але за весь час дівчина так і не зіграла цю пісню та й взагалі не вчилась музики: "Я ніколи, ніколи не могла "Impromtu phantasie" сама грати! Але коли чую її, як другі грають, то душа моя наповнюється слізьми." Саме тому Ольга Кобилянська і пише, що оповідачка «стала лише половиною тим, чим обіцювала стати дитиною...»