Ответ:

Я живу у прекрасній країні. В ній пахучі весни, ясні зорі, блакитне небо, а в ньому – клин журавлів.

Її славне ім’я – Україна.

Як можна не любити цей край? Той, в якому матінка співала колискову, сонечко пестило своїми промінцями. Вранці йдеш по траві, а вона лоскоче тобі ніженьки, змочує їх росою.

А світанок такий привітний! На рожевому тлі неба зникає остання зоря, з-за обрію простягає свої усміхнені промінці сонце, голосно щебечуть птахи.

А які казкові українські ночі! Зорі таємничі й яскраві. Хочеться повністю поринути у той далекий світ вогників.

Ріки несуть удалеч свої води, які пошепки розповідають про щось цікаве берегам. А ті вже перешіптуються поміж собою. Поля засіяні золотавою пшеницею, небо чисте і привітне. А під цим мирним небом живе народ – українці. Вони пережили панщину, ганебне життя, але досягли волі. Земля – Україна – вславлена давнім минулим, змочена кров’ю славетних людей, що захищали Батьківщину. Саме тому вишневий цвіт такий солодкий, а небо і земля – багаті.