Одного разу, мені подарували іграшку. Вона називалася собачка-обіймашка. Вона мені дуже подобалась! Я гралася з нею кожен день! Навіть, брала її на прогулянки! Усім вона так подобалась, що усі її хотіли мати! Навіть був хтось з однокласників, хто хотів її вкрасти.

Так ось, одного разу, я прийшла до школи з ціею іграшкою. На перервах, я з нею гралася та й давала її друзям на пару хвилинок. Потім, почався урок. Я сиділа та вчилася. Але, хтось позаду мене розстягнув мій ранець. Я почула звук. Дивно якось, хм. Я обернулася та продовжила вчитися.

Коли я прийшла додому, я хотіла дістати свою собачку-обіймашку. Стоп, але там її немає! Я ще раз подивилася, і в правду немає! Я почала сумувати й плакати.

Вночі, я не могла спати, тому що сумувала через собачку. Бідолашний песик! Його хтось з хлопців викрав. Як хочется її повернути! Я встала, але вже занадто пізно для пригод, тому, не треба. Я заснула.

А песик, в той час, ожив та й відкрив віконце з будинку поганого хлопця, який вкрав мою іграшку, та й пійшов по дахам в пошуках мого будинку. Ага! Знайшов. Він відкрив віконце до мого будинку, та й улігся біля мене, забувши знову перетворитися на неживу іграшку.

Наступного ранку, собачка-обіймашка прокинулася. Ах! Забув повернутися в стан іграшковий! Тим часом, прокинулася і я, але сумною. Я почала плакати. У мене вкрали іграшку!

- Не плач, (твое ім'я), - сказала собачка-обіймашка - я тут! Живий та здоровий! Давай разом в школу підемо! Тільки не губись.

З цими словами, він обійняв мене. Радісна я також його обійняла. Ми з ним пішли в школу. Більше я його не губила, тому що приглядала за ним.