Західноукраїнська Народна Республіка (за тодішнім правописом: Західно-Українська Народна Республіка, ЗУНР, до 13 листопада 1918 — Українсько Держава) — назва держави, що фактично проіснувала протягом 1918—1919 років на території Західної України зі столицею у Львові. Постала після Першої світової війни під час розпаду Австро-Угорської імперії.

19 жовтня 1918 року оголошена «Проклямація Української Національної Ради» про створення Української держави в українських етнічних землях Австро-Угорщини. 13 листопада 1918 року УНРада затвердила Конституційні основи новоствореної держави — «Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель бувшої австро-угорської монархії», нова держава отримала назву «Західноукраїнська Народна Республіка».

ЗУНР охоплювала територію заселену українцями: Східну Галичину, Буковину й Закарпаття. 1 листопада Польща розпочала польсько-українську війну, Польщу в ній підтримували країни Антанти, насамперед Французька республіка. 22 січня 1919 року відбулася злука: ЗУНР об'єдналася з Українською Народною Республікою та отримала назву Західна Область Української Народної Республіки (ЗОУНР). Окупована 18 липня 1919 року в ході польсько-української війни. Території ЗУНР були анексовані Польщею, Королівством Румунія і Чехословацькою Республікою. 20 грудня 1919 р. Євген Петрушевич за підтримки Уряду ЗУНР у вигнанні розірвав Акт Злуки з УНР. До 15 березня 1923 року уряд ЗУНР перебував в еміграції.