Ответ:

Че, молодий аргентинський лікар, інтернаціоналіст, інтелектуал і астматик, відправився в подорож Південною Америкою, прагнучи поставити свої здібності на службу людству й лікувати бідних та знедолених. Скрізь він зустрічав страждання, несправедливість, гноблення та відчуження. Придушення безроздільним гегемоном Західної півкулі — урядом США — спроб прогресивних реформ президента Хакобо Арбенса у Гватемалі остаточно перетворює мандрівника на революційного соціаліста. Зустріч із групою кубинських політичних емігрантів назавжди змінила і його долю, і майбутнє Куби.Ернесто Гевару вважали «розумом» революції саме тому, що у власному розвитку він пройшов той шлях, який згодом подолала й Кубинська революція — від буржуазно-демократичної (що покінчила з відверто карикатурною й компрадорською диктатурою Батісти) до соціалістичної. Послідовний демократ, Че стає комуністом, а пізніше навертає в марксизм Кастро та весь «Рух 26 липня». Пізніше він покине пост міністра промисловості, щоб продовжувати революцію в інших куточках світу, і його візьмуть у полон та вб’ють у Болівії.Унікальність долі Ернесто Че Гевари привертала особливий до неї інтерес. Адже багато хто на його місці б зупинився заради ілюзорних «добробуту та стабільності», однак Че не шукав легких шляхів — і відправлявся до бразильських лепрозоріїв, кубинських берегів, конголезьких джунглів та болівійських гір, де особисто лікував поранених у боях з обох сторін. Недруги, апологети соціальної системи експлуатації та нерівності, з якою він боровся все свідоме життя, часто зображують його як «революціонера-одинака» (не в останню чергу через хибне розуміння іронічних слів Ернесто з його прощального листа батькам, у якому він називає себе «скромним кондотьєром») та «мрійника, якому не сиділося на місці».Для Латинської Америки приклад Ернесто Че Гевари бувпоказовим — недарма ж він пожертвував життям, намагаючись розпалити полум’я революції з теренів Болівії. «Нас атакують не тільки за те, чим ми є, але й ще більшою мірою за те, що ми показуємо народам Латинської Америки, чим можуть стати вони. Значно більше, ніж наші нікелеві розробки чи виробництво цукру, непокоять імперіалістів нафта Венесуели, бавовна Мексики, мідь Чилі та телятина Аргентини, чай мате Парагваю та кава Бразилії — всі ці важливі ресурси; сировина, що живить монополії». Саме так революціонер підкреслював важливість Кубинської революції як прикладу, виступивши також провісником незалежної економічної інтеграції латиноамериканського континенту на соціалістичних принципах.Водночас Че Гевара був не тільки партизанським вождем і організатором, а й мислителем, що висунув низку оригінальних ідей.Маловідомим залишається той факт, що, працюючи в міністерстві промисловості, Че висловлювався на користь «математизації економіки», фактично окресливши майбутні перспективи розвитку кібернетики. Розробляючи теорію «революційної герильї», Гевара виходив із того, що класичне передбачення про революційну роль армії («влада буржуазії буде скинута найманими робітниками, озброєними самою буржуазією») застаріває через тенденцію до переводу військ на професійно-кадрову основу, яка була вперше закладена саме в Латинській Америці, де наймані армії перетворилися на закриті касти. Тому він акцентував увагу на необхідності тривалої партизанської війни (герильї), яка дозволила б відтягнути й виснажити владні війська, щоб уможливити народну революцію.Фокізм, пропоновану Ернесто Геварою концепцію поширення осередків (focos) партизанської війни, було покладено в основу діяльності латиноамериканських геваристських рухів, зокрема уругвайських «Тупамарос» та перуанського «Революційного руху імені Тупака Амару». Вона знайшла й вдячних теоретиків-продовжувачів. В умовах Латинської Америки, де католицизм тривалий час зберігав повну монополію в духовно-релігійній сфері, образ самопожертви Че Гевари набув месіанських рис, а болівійські селяни, які спершу так скептично поставилися до його прибуття в їхню країну, посмертно вшановували його як ледь не святого. В умовах пошуків нових шляхів до інтеграції Латинської Америки постать аргентинського інтернаціоналіста, котрий загинув як кубинський революціонер за свободу третьої латиноамериканської держави (Болівії), знову стає актуальною.Че Гевара зазначав, що його поразка «...не означатиме, що не можна було перемогти. Багато хто зазнав поразки, прагнучи досягти вершини Евересту, і врешті-решт Еверест був підкорений». І він мав рацію — нові й нові покоління готові прийняти від Че естафету боротьби за кращий світ.

Объяснение: