У Давньому Китаї для письма послуговувалися ієрогліфами. Китайських ієрогліфів налічувалося близько 10 тисяч. Їх писали вертикальними стовпчиками згори донизу (стовпчики розміщували справа наліво). Аби вважатися грамотним, китаєць мав вивчити щонайменше 7 тис. ієрогліфів. Запам’ятати написання ієрогліфа, а тим більше відтворити його на матеріалі для письма досить складно, адже кількість рисок в одному ієрогліфі в різних комбінаціях могла сягати 52.
Для письма давні китайці спершу використовували кістки тварин і панцири черепах. Пізніше писали на бамбукових чи дерев’яних дощечках. Згодом китайці почали використовувати для письма шовкові стрічки, а від 1 ст. - папір.
Освіченим у Китаї вважався той, хто опанував «шість мистецтв»: ритуал, музику, умів стріляти з лука, правити колісницею, читати, писати й рахувати.
Здобували освіту китайці в численних приватних школах, у яких «учителі-мудреці» самі набирали собі учнів. Проте існували й державні школи. Шкільництво в Китаї отримало поштовх для розвитку після запровадження імператором У Ді конкурсних іспитів. Мета іспиту - відкрити шлях для чиновницької кар’єри найздібнішим, найкомпетентнішим випускникам. Оскільки до уваги брали знання претендентів, охочих навчатися ставало більше, тож китайці почали масово записувалися в приватні конфуціанські школи.
Answers & Comments
Ответ:
У Давньому Китаї для письма послуговувалися ієрогліфами. Китайських ієрогліфів налічувалося близько 10 тисяч. Їх писали вертикальними стовпчиками згори донизу (стовпчики розміщували справа наліво). Аби вважатися грамотним, китаєць мав вивчити щонайменше 7 тис. ієрогліфів. Запам’ятати написання ієрогліфа, а тим більше відтворити його на матеріалі для письма досить складно, адже кількість рисок в одному ієрогліфі в різних комбінаціях могла сягати 52.
Для письма давні китайці спершу використовували кістки тварин і панцири черепах. Пізніше писали на бамбукових чи дерев’яних дощечках. Згодом китайці почали використовувати для письма шовкові стрічки, а від 1 ст. - папір.
Освіченим у Китаї вважався той, хто опанував «шість мистецтв»: ритуал, музику, умів стріляти з лука, правити колісницею, читати, писати й рахувати.
Здобували освіту китайці в численних приватних школах, у яких «учителі-мудреці» самі набирали собі учнів. Проте існували й державні школи. Шкільництво в Китаї отримало поштовх для розвитку після запровадження імператором У Ді конкурсних іспитів. Мета іспиту - відкрити шлях для чиновницької кар’єри найздібнішим, найкомпетентнішим випускникам. Оскільки до уваги брали знання претендентів, охочих навчатися ставало більше, тож китайці почали масово записувалися в приватні конфуціанські школи.