То что все правильно не гарантирую...

Ответ: Пам'ятаю батька молодим, смаглявим, з тонкими рисами обличчя та ввічливими й доброзичливвввими манерами. Коли зирять з екрана нахабні, брехливі очі деяких оракулів, постають у моїй пам'яті  й душі очі мого батька - прекрасні й чесні очі втомленої одвічною працею людини. В його зітханні втома людини, що все життя воювала з жадобою й крутійством, та так і  не перемогла їх.

Який же він був красень! Яке в нього було обличчя -  зі смаглявим рум'янцем на всю щоку! Яка горда постава! Які інтелігентні руки! Тепер ті руки обважніли й набрякли, а я їх пам'ятаю витонченими й ніжними. Золоті й добрі батькові ручечки...

Сьогодні поширення набули селфі й частково витіснили фотографії. Частково, бо фотографії мають особливість старітися, жовтіти. І це набуває особливого шарму. Дивишся на них - і згадуєш, як давно це було з нами, які ми були тоді щасливі. Можеш навіть узяти в руки світлину, погладити. І в пам'яті зринуть важливі події, бо ту енергетику, що закладена в старовинному фото, нічим не заміниш.

Объяснение: