Відповідь:450 років тому Велике князівство Литовське й Польське королівство об’єдналися в Річ Посполиту. Ця подія увійшла в історію під назвою Люблінська унія. Внаслідок цього українські землі ­– Волинь, Поділля і Київщина – перейшли з литовської юрисдикції до польської, де вже перебувала Галичина. Таким чином, відбулося об’єднання українських етнічних земель під однією владою. До речі, теперішній українсько-білоруський кордон більш-менш нагадує той, який встановили в другій половині XVI століття.

– Спроби об’єднати ці держави починаються від тієї ж Кревської унії. Відтоді і до 1501 року п'ять разів виникала ситуація, коли ці країни могли об’єднатися. Але не склалося.До об’єднання їх підштовхувала зовнішня ситуація. Бо Велике князівство Литовське межувало з Московським князівством, а потім царством. Це був дуже потужний сусід, який постійно вів війни з Великим князівством Литовським. Цей зовнішній фактор, а також внутрішні династичні ситуації призводили до того, що періодично виникало питання про об’єднання, до якого дійшло лише в 1569 році.

Коли князь Костянтин Іванович Острозький отримує уряд віленського каштеляна і троцького воєводи, це викликає обурення у литвинів, бо він православний. І король спеціально застерігає, що це ситуація нетипова, унікальна, і що подібне не повториться.Руська шляхта отримує уряди переважно в межах своїх земель. А що таке уряди в політичній системі? Це доступ до великого князя. Певні центральні уряди дають можливість одразу автоматично увійти в оточення великого князя і виторгувати щось для себе, для своїх земель. Як мені здається, руські землі перетворюються в далеку провінцію, яка практично не впливає на перебіг політичних процесів. І еліта руських земель мусила почуватися скривдженою певним чином.

– Це війна між Великим князівством Московським та Лівонським орденом, до цієї війни приєдналося Велике князівство Литовське.– Московська держава, яка намагається вийти до Балтійського моря, захоплює Полоцьк. Це велика поразка литовців. На той час Московське князівство – дуже могутній суперник з величезними амбіціями збирача земель руських. Як видається, Велике князівство Литовське не мало шансів вижити поруч з таким сусідом без підтримки. Це й підштовхнуло до унії. Шляхта перед Люблінським сеймом у 1562 році на зібранні під Вітебськом пише петицію до короля, щоб пришвидшити унію.

– В Короні були значно більші шляхецькі привілеї. Не треба забувати, що у польській король був обраним. Він не міг сказати, що я – це Корона Польська. Він був лише частиною цієї держави, таким же її репрезентантом, як верхня палата парламенту Сенат чи Ізба посольська – нижня палата, яка формувалася через обрання депутатів від кожного воєводства.

Перед Люблінським сеймом коронна шляхта почувалася паритетною королю. Натомість у Великому князівстві великий князь був спадковим монархом. Отут він міг сказати, що я – це Велике князівство Литовське.

Ситуація була складна. Були різні гравці, різні інтереси. Якщо говорити спрощено, Корона уявляла ситуацію так, що ми об’єднуємося в одну державу, в один народ. А литвини не хотіли втрачати самостійності. Вони говорили, що згодні об’єднуватися, але на правах збереження певної суверенності Великого князівства Литовського.

Оскільки вони так і не дійшли згоди впродовж зими, то в ніч на 1 березня литовська депутація покинула сейм в Любліні. Вони мали на це відповідний дозвіл короля: якщо їм не подобатиметься та пропозиція, яку зроблять коронярі, вони можуть покинути сейм, і вони покинули. А з ними покинули й руські депутати, як частина представників Великого князівства Литовського.

– І руські представники теж його покинули. І, як мені здається, власні інтереси української чи руської шляхти ніхто не зауважив: ані короняри, ані литвини. Їх, за великим рахунком, зовсім нещодавно зауважили історики. Вперше це зауважили польські історики, що насправді руські шляхта й князі не йшли у фарватері литовської політики. І вони не були повністю морально дезорієнтовані тиском поляків. Насправді, у них були власні інтереси й вони їх реалізували впродовж Люблінського сейму.

– 29 березня 1569 року волинці збираються на своєму з’їзді та пишуть петицію до короля, що вони не заперечують проти унії, але пропонують зібрати окремий сейм і вирішити, на яких умовах українські землі увійдуть в Корону. Ми бачимо, що насправді ці люди мають свою суб’єктність. Король вимагає від них присягу на вірність королю й короні. Вони прибувають на сейм через два місяці й кажуть, що принесуть присягу, якщо їм присягне король і Корона. Тобто вони вимагають абсолютно паритетності.

Коронярі так і не присягли. Бо була інша ідея унії, що руські землі – це частина Корони. Вони долучаються до прав і свобод коронної шляхти, як частина народу. Українська шляхта і князі вимагали іншого – говорили, що у них є власні права і їм мусять гарантувати ці права. Привілей, які отримали ці землі – Волинь, Брацлавщина, Київщина – застерігав культурно-адміністративну автономію для цих земель.

Пояснення: