Образи діда Платона і діда Савки (за оповіданням О. Довженка Ніч перед боєм)
Савка і Платон — звичайні українські селяни, що перевозять через річку Десну бійців, які відступали під натиском нацистських військ. Ось яким змальовує автор одного із старих: „Савка вийшов із своєї хатки і дивився на нас як намальований. Було йому літ сімдесят чи, може, й більше. Він був маленький, з підстриженою борідкою. Був би він сильно схожий на святого Миколу-угодника, коли б величезна... стара кепка не лежала у нього на ушах та землистого, так би мовити, кольору светр не висів на ньому , як на хлопчику батьків піджак“. Красивим та непохитним змальовує автор діда Платона: „Він стояв на кормі з веслом, суворий і красивий, і дивився вперед поверх нас“. І хоча зовні вони спокійні, розважливі й стримані, проте відчувається, що всім серцем переживають поразку воїнів: „По сухому темному лицю текли сльози і падали в Десну“.
Діди — носії великого життєвого досвіду, мудрості, розважності. Мова персонажів насичена просторічними елементами. Висміюючи боягузів і панікерів, старі використовують форму удаваного нерозуміння: „Щось ви, хлопці, не той, не як його, не туди неначе йдете“. Звучать їхні спогади про синів Левка і Демида: „Коли б оце Левко із своїм полком та був тут, той би не одступив, ні. Той би цього човна повернув назад, та по шиям, по шиям!..“ „Отакий і мій Демид. Його огнем печи, на шматки ріж, ну не одступить. Куди твоє діло!“
Осудливі слова старих рибалок для тих, хто відступав, були образливими. Можливо, не завжди справедливо й не на адресу дорікають воїнам, одягненим у нове та часом позбавленим сили духу, але скільки гіркої правди й болю в їхніх словах! Своїми розмовами старі запалюють вогонь ненависті до ворогів Вітчизни в серцях молодих воїнів, пробуджують у них віру в перемогу: „ЛюдЛюдська душа молодецька сильніша за всяку танкетку! Була, єсть і буде!“
Самі діди спокійно ставляться до смерті. „Кому на війні судилося вмерти — так не викрутишся“, — говорить старий Савка. Вони доводять, що вміють не лише дорікати. Платон та Савка — справжні патріоти, бо ладні віддати за Батьківщину життя. Петро Колодуб довідується про загибель старих: виявилося, що вони перекинули човна з нацистськими вояками й самі загинули у хвилях Десни разом із ними.
Отже, діди Савка і Платон — уособлення мудрості, нескореності народу, його досвіду, героїчної історії. Я вважаю, що оповідання було актуальними не лише в роки війни, але й сьогодні, оскільки допомагає нам виховувати стійкість, силу волі в досягненні певної мети, почуття поваги до захисників Батьківщини.
Answers & Comments
Відповідь:
Образи діда Платона і діда Савки (за оповіданням О. Довженка Ніч перед боєм)
Савка і Платон — звичайні українські селяни, що перевозять через річку Десну бійців, які відступали під натиском нацистських військ. Ось яким змальовує автор одного із старих: „Савка вийшов із своєї хатки і дивився на нас як намальований. Було йому літ сімдесят чи, може, й більше. Він був маленький, з підстриженою борідкою. Був би він сильно схожий на святого Миколу-угодника, коли б величезна... стара кепка не лежала у нього на ушах та землистого, так би мовити, кольору светр не висів на ньому , як на хлопчику батьків піджак“. Красивим та непохитним змальовує автор діда Платона: „Він стояв на кормі з веслом, суворий і красивий, і дивився вперед поверх нас“. І хоча зовні вони спокійні, розважливі й стримані, проте відчувається, що всім серцем переживають поразку воїнів: „По сухому темному лицю текли сльози і падали в Десну“.
Діди — носії великого життєвого досвіду, мудрості, розважності. Мова персонажів насичена просторічними елементами. Висміюючи боягузів і панікерів, старі використовують форму удаваного нерозуміння: „Щось ви, хлопці, не той, не як його, не туди неначе йдете“. Звучать їхні спогади про синів Левка і Демида: „Коли б оце Левко із своїм полком та був тут, той би не одступив, ні. Той би цього човна повернув назад, та по шиям, по шиям!..“ „Отакий і мій Демид. Його огнем печи, на шматки ріж, ну не одступить. Куди твоє діло!“
Осудливі слова старих рибалок для тих, хто відступав, були образливими. Можливо, не завжди справедливо й не на адресу дорікають воїнам, одягненим у нове та часом позбавленим сили духу, але скільки гіркої правди й болю в їхніх словах! Своїми розмовами старі запалюють вогонь ненависті до ворогів Вітчизни в серцях молодих воїнів, пробуджують у них віру в перемогу: „ЛюдЛюдська душа молодецька сильніша за всяку танкетку! Була, єсть і буде!“
Самі діди спокійно ставляться до смерті. „Кому на війні судилося вмерти — так не викрутишся“, — говорить старий Савка. Вони доводять, що вміють не лише дорікати. Платон та Савка — справжні патріоти, бо ладні віддати за Батьківщину життя. Петро Колодуб довідується про загибель старих: виявилося, що вони перекинули човна з нацистськими вояками й самі загинули у хвилях Десни разом із ними.
Отже, діди Савка і Платон — уособлення мудрості, нескореності народу, його досвіду, героїчної історії. Я вважаю, що оповідання було актуальними не лише в роки війни, але й сьогодні, оскільки допомагає нам виховувати стійкість, силу волі в досягненні певної мети, почуття поваги до захисників Батьківщини.
Пояснення: