Конкуруючи між собою за першість у Європі, правителі створювали династичні блоки (Габсбурґів, Бурбонів) і втягували у свою боротьбу папство, намагаючись вплинути на вибір глави К. Ц. у вигідному для себе напрямі. Для цього вони використовували право вето на конклаві (каноніч. ін-т із обрання Папи). Цим правом скористалися 1644 і 1730 Іспанія, 1650, 1670 і 1758 – Франція, а 1721 і 1903 – Австрія. Церк. справи в цей період складалися в кожній країні по-різному, проте спільною виявилася тенденція до підпорядкування місц. Церкви світській владі з одночас. унезалежненням її від Апостол.