У першій половині ХІІІ століття Руську землю спіткало велике лихо. За Божим допустом на неї напали татари, розбили руських князів, попленили всю землю Руську, попалили багато міст і сіл, побили тисячі людей. Багатьох відвели в полон в гірке рабство, обклали народ важкою даниною. Після татарського погрому Русь довго не могла оговтатися. До великих зовнішніх лих приєдналися не менші внутрішні нестроєння. Князі оспорювали один у одного право на великокнязівський престол; вирушаючи в Орду на уклін ханам, вони часто обмовляли один на одного і будували підступи один одному.
В особливо важкі моменти історичного буття народів, коли всі засоби подолати нещастя здаються вичерпаними і людьми опановує розпач, Бог обирає особистості надзвичайного масштабу, повідомляє їм особливі дарування, особливу силу духу. На них Він покладає місію вивести своїх співвітчизників з тяжкого становища. Для українського народу в XIII столітті таким обранцем благовірний князь Данило Галицький.
Сучасники високо оцінювали політичну діяльність Данила Галицького. Він зумів в умовах важкого зовнішнього становища, татаро-монгольської навали не тільки зберегти централізоване Галицько-Волинське князівство (потім королівство), а й перетворити його на потужну і велику державу, з якою вважалися на Заході і на Сході. Саме князівство Данила Галицького ще ціле століття продовжувало державні та культурні традиції Києва на Півдні Русі.
Данило був старшим сином від 2-го шлюбу галицько-волинського князя Романа Мстиславича Ганною, пов’язаної спорідненістю з візантійською династією Комнінов, дочкою імператора Ісаака Другого. Будучи правнуком польського князя Болеслава Кривоустого та святого царя Давида будівельника благовірний князь перебував у спорідненості з першою польською княжою династією П’ястів та домом Багратіонів, який за переказами восходить до самого Псалмопевця. Більш того, король Данило був нащадком угорських королів: його бабуся, польська княгиня Агнешка Болеславівна, була праправнучкою королеви Анастасії Ярославни та короля Андраша Першого.
Данило мав невідому на ім’я старшу сестру (дружина чернігівського князя св. Михайла Всеволодовича), молодшого брата Волошки (правив у центральній та східній частинах Волині, а також у Берестейській землі, визнаючи владу Данила в усій державі). Основним джерелом відомостей про Данила є 1-а частина Галицько-Волинського літопису, виникнення якої пов’язане з найближчим оточенням князя. Крім того, Данило активно (частіше, ніж інші руські князі) згадується в іноземних джерелах.
У тривалому політичному житті Данила можна виділити 3 періоди: 1205-1217 рр., коли різні політичні сили намагалися використати юного князя у боротьбі за владу в Галицькій Русі; 1217-1245 рр. — період об’єднання Волині під владою Данила та боротьби за галицьке княжіння; 1245-1264 рр. — час управління об’єднаним Галицько-Волинським князівством.
За тодішнім звичаєм його рано почали вчити, і так як при вихованні найбільше тоді дбали про розвиток в душі дитини страху Божого і благочестя, то і вчили благовірного князя насамперед священним книгам — Євангелія, Псалтирі, шанованої у Русі священної книги, в мудрих словах якої наші благочестиві князі шукали й знаходили розраду в найтяжчі хвилини свого життя, коли ні від кого, крім Господа, не можна було чекати ні допомоги, ні розради.
Князь Галицько-Волинський, великий князь Київський (1240), перший король Руси-України (1253) народився в 1201 році в місті Галич. Син князя Романа Мстиславича з династії Рюриковичів і його другої дружини Анни.
У дитячі роки перебував» на вихованні " при дворі угорського короля Ендре II ст.у 1211 був поставлений боярами на князювання в Галичі, але в 1212 вигнаний.
У 1221 став княжити на Волині і в 1229 завершив об'єднання волинських земель. У 1223 р.. відзначився у битві русичів на річці Калці проти монголо-татар. Прагнучи відновити Галицько-Волинське князівство, Данило Романович у 1238 за підтримки городян опанував Галичем. Згодом передав Волинь брату Василю Романовичу, а сам зайняв Київ. Ведучи запеклу боротьбу не тільки проти князівських чвар, засилля бояр, а й проти зростання агресії з боку угорських і польських феодалів, князь Данило, крім своєї бойової дружини, спирався також на дрібних службовців і міське населення. Сприяв розвитку міст, залучаючи туди ремісників і купців.
При ньому було засновано міста Львів, Угровськ, Данилов, відновлено Дрогичин, зведено нові потужні фортеці Кременець і Холм. Данило Галицький переніс столицю Галицько-Волинського князівства з Галича в Холм. Після вторгнення монголо-татар в Південно-Західну Русь (1240) і встановлення залежності від татарських ханів, Данило здійснював заходи для запобігання нових вторгнень. Він поставив перед собою завдання об'єднати Русь для відсічі Золотій Орді і уклав союз з Володимиро-Суздальським князем Андрієм Ярославичем.
У 1245 в битві під Ярославлем Галицькі війська Данила розбили об'єднані полки угорських і польських феодалів і галицьких бояр, що завершило майже 40-річну боротьбу за відновлення єдності Галицько-Волинського князівства. Данило Галицький втрутився у війну за австрійський герцогський трон і на початку 1250-х рр.домігся визнання прав на нього для свого сина Романа. Женивши молодшого сина Шварна з литовською княжною, сприяв його сходженню на литовський великокнязівський престол. У 1252 р.. разом з братом Василем та синами організував визвольний похід проти монголо-татар на Волинь. Розраховуючи на західних союзників для протистояння Орді, погодився прийняти від папської курії в 1253 королівський титул; акт коронації Данила відбувся в м.. Дорогичин.
Однак вести війну з татарами Данилу Романовичу довелося власними силами, причому вперше в історії Руси-України один з її князів завжди брав гору над непереможними, як тоді вважалося, монголо-татарами. У 1245-1264 рр. Данило був повновладним господарем Галицько Волинського князівства. Час князювання Данила Романовича був періодом найбільшого економічного, культурного піднесення і політичного посилення Галицько-Волинської держави. Останні роки життя Данило Романович хворів, майже втратив зір.
У 1264 він помер в побудованому ним улюбленому місті пагорбі. З його смертю закінчило існування Галицько-Волинське Велике князівство, одне з найпотужніших державних утворень Східної Європи. Галицька і Волинська землі були розділені між його і синами брата Василя. По суті, повернулися часи феодальної роздробленості. Однак до війни не дійшло.
Answers & Comments
Ответ:
У першій половині ХІІІ століття Руську землю спіткало велике лихо. За Божим допустом на неї напали татари, розбили руських князів, попленили всю землю Руську, попалили багато міст і сіл, побили тисячі людей. Багатьох відвели в полон в гірке рабство, обклали народ важкою даниною. Після татарського погрому Русь довго не могла оговтатися. До великих зовнішніх лих приєдналися не менші внутрішні нестроєння. Князі оспорювали один у одного право на великокнязівський престол; вирушаючи в Орду на уклін ханам, вони часто обмовляли один на одного і будували підступи один одному.
В особливо важкі моменти історичного буття народів, коли всі засоби подолати нещастя здаються вичерпаними і людьми опановує розпач, Бог обирає особистості надзвичайного масштабу, повідомляє їм особливі дарування, особливу силу духу. На них Він покладає місію вивести своїх співвітчизників з тяжкого становища. Для українського народу в XIII столітті таким обранцем благовірний князь Данило Галицький.
Сучасники високо оцінювали політичну діяльність Данила Галицького. Він зумів в умовах важкого зовнішнього становища, татаро-монгольської навали не тільки зберегти централізоване Галицько-Волинське князівство (потім королівство), а й перетворити його на потужну і велику державу, з якою вважалися на Заході і на Сході. Саме князівство Данила Галицького ще ціле століття продовжувало державні та культурні традиції Києва на Півдні Русі.
Данило був старшим сином від 2-го шлюбу галицько-волинського князя Романа Мстиславича Ганною, пов’язаної спорідненістю з візантійською династією Комнінов, дочкою імператора Ісаака Другого. Будучи правнуком польського князя Болеслава Кривоустого та святого царя Давида будівельника благовірний князь перебував у спорідненості з першою польською княжою династією П’ястів та домом Багратіонів, який за переказами восходить до самого Псалмопевця. Більш того, король Данило був нащадком угорських королів: його бабуся, польська княгиня Агнешка Болеславівна, була праправнучкою королеви Анастасії Ярославни та короля Андраша Першого.
Данило мав невідому на ім’я старшу сестру (дружина чернігівського князя св. Михайла Всеволодовича), молодшого брата Волошки (правив у центральній та східній частинах Волині, а також у Берестейській землі, визнаючи владу Данила в усій державі). Основним джерелом відомостей про Данила є 1-а частина Галицько-Волинського літопису, виникнення якої пов’язане з найближчим оточенням князя. Крім того, Данило активно (частіше, ніж інші руські князі) згадується в іноземних джерелах.
У тривалому політичному житті Данила можна виділити 3 періоди: 1205-1217 рр., коли різні політичні сили намагалися використати юного князя у боротьбі за владу в Галицькій Русі; 1217-1245 рр. — період об’єднання Волині під владою Данила та боротьби за галицьке княжіння; 1245-1264 рр. — час управління об’єднаним Галицько-Волинським князівством.
За тодішнім звичаєм його рано почали вчити, і так як при вихованні найбільше тоді дбали про розвиток в душі дитини страху Божого і благочестя, то і вчили благовірного князя насамперед священним книгам — Євангелія, Псалтирі, шанованої у Русі священної книги, в мудрих словах якої наші благочестиві князі шукали й знаходили розраду в найтяжчі хвилини свого життя, коли ні від кого, крім Господа, не можна було чекати ні допомоги, ні розради.
Объяснение:
Ответ:
Князь Галицько-Волинський, великий князь Київський (1240), перший король Руси-України (1253) народився в 1201 році в місті Галич. Син князя Романа Мстиславича з династії Рюриковичів і його другої дружини Анни.
У дитячі роки перебував» на вихованні " при дворі угорського короля Ендре II ст.у 1211 був поставлений боярами на князювання в Галичі, але в 1212 вигнаний.
У 1221 став княжити на Волині і в 1229 завершив об'єднання волинських земель. У 1223 р.. відзначився у битві русичів на річці Калці проти монголо-татар. Прагнучи відновити Галицько-Волинське князівство, Данило Романович у 1238 за підтримки городян опанував Галичем. Згодом передав Волинь брату Василю Романовичу, а сам зайняв Київ. Ведучи запеклу боротьбу не тільки проти князівських чвар, засилля бояр, а й проти зростання агресії з боку угорських і польських феодалів, князь Данило, крім своєї бойової дружини, спирався також на дрібних службовців і міське населення. Сприяв розвитку міст, залучаючи туди ремісників і купців.
При ньому було засновано міста Львів, Угровськ, Данилов, відновлено Дрогичин, зведено нові потужні фортеці Кременець і Холм. Данило Галицький переніс столицю Галицько-Волинського князівства з Галича в Холм. Після вторгнення монголо-татар в Південно-Західну Русь (1240) і встановлення залежності від татарських ханів, Данило здійснював заходи для запобігання нових вторгнень. Він поставив перед собою завдання об'єднати Русь для відсічі Золотій Орді і уклав союз з Володимиро-Суздальським князем Андрієм Ярославичем.
У 1245 в битві під Ярославлем Галицькі війська Данила розбили об'єднані полки угорських і польських феодалів і галицьких бояр, що завершило майже 40-річну боротьбу за відновлення єдності Галицько-Волинського князівства. Данило Галицький втрутився у війну за австрійський герцогський трон і на початку 1250-х рр.домігся визнання прав на нього для свого сина Романа. Женивши молодшого сина Шварна з литовською княжною, сприяв його сходженню на литовський великокнязівський престол. У 1252 р.. разом з братом Василем та синами організував визвольний похід проти монголо-татар на Волинь. Розраховуючи на західних союзників для протистояння Орді, погодився прийняти від папської курії в 1253 королівський титул; акт коронації Данила відбувся в м.. Дорогичин.
Однак вести війну з татарами Данилу Романовичу довелося власними силами, причому вперше в історії Руси-України один з її князів завжди брав гору над непереможними, як тоді вважалося, монголо-татарами. У 1245-1264 рр. Данило був повновладним господарем Галицько Волинського князівства. Час князювання Данила Романовича був періодом найбільшого економічного, культурного піднесення і політичного посилення Галицько-Волинської держави. Останні роки життя Данило Романович хворів, майже втратив зір.
У 1264 він помер в побудованому ним улюбленому місті пагорбі. З його смертю закінчило існування Галицько-Волинське Велике князівство, одне з найпотужніших державних утворень Східної Європи. Галицька і Волинська землі були розділені між його і синами брата Василя. По суті, повернулися часи феодальної роздробленості. Однак до війни не дійшло.
Объяснение: