Ответ:

В Україні у зв’язку з подальшим закріпаченням, посиленням національного і релігійного гніту багато селян, незважаючи на татарську небезпеку, почали тікати у степи Дикого поля, куди не сягала влада польських панів. Це була пасивна форма протесту. Тікали переважно жителі Східної Галичини, Волині, Західного Поділля, північних районів Київщини, а також міщани, позбавлені сану священики, збідніла шляхта. Здебільшого переселялись українці, а також поляки, молдавани, росіяни, білоруси. Спочатку йшли на літній сезон у степи, де могли вільно обробляти землю, рибалити, розводити бджіл, полювати. Вони збиралися в гурти, обирали отамана. Щоб запобігти нападам татар, люди часто самі нападали на них, іноді грабували купців. На зиму вони поверталися додому під захист замків і платили королівським старостам данину. Згодом таких людей почали називати козаками.

Відомий дослідник Запорозької Січі Д. Яворницький у своїй праці «Історія запорозьких козаків», розглядаючи походження козаків вказує, що «початки козацтва слід шукати не в Європі, а в Азії. На це наштовхують нас як філологічні міркування, так і історичні відомості. Слово «козак», або правильніше, «казак», безумовно, східне слово, як і слова аксак, гайдамак, кишлак, абак та багато інших подібних слів, що мають поширене у багатьох тюркських мовах закінчення “ак”»1.

Вперше слово «казак» стає відомим у половців, народу тюркського походження, з ХІ ст.; мовою половців воно означало «вартового, передового, нічного й денного»2. У Криму цей термін був відомий уже з XІV ст. У широкому розумінні «козак» – це вільна, незалежна людина, шукач військових пригод.

На думку М. Максимовича, козаки стають історично відомі в Україні вже з 1471 р., коли Київське князівство було перетворене на воєводство. Проте перша згадка про українських козаків датується 1489 р. Вона пов’язана з походом сина польського короля Яна Альбрехта проти татар. Як зазначав польський хроніст М. Бєльський, польське військо успішно просувалося на південь у подільських степах завдяки провідникам з місцевих козаків3.

Водночас в історіографії також існує точка зору, що прототипом козаків можна вважати бродників – населення, яке бродило степом у пошуках кращого життя. Вперше вони згадуються в Іпатіївському літописі 1147 р.

Українське козацтво виникло з певних економічних причин: захоплення українських земель польськими і литовськими феодалами та нестача власної землі у селян і як наслідок – переселення селян у «Дике поле», Запоріжжя, нижнє Подніпров’я; соціальних причин: посилення феодального гніту, оформлення кріпосної залежності; політичних – намагання Польщі встановити контроль над утікачами з Подніпров’я; національно-релігійних – політика спольщення, гоніння на православну церкву; військових причин: необхідність захисту кордонів від зазіхань Кримського ханства.

Поступово козаки почали осідати у степу на постійне проживання. На середину XVІ ст. у родючих південноукраїнських степах виникли козацькі уходи, слободи, а згодом й села. Перші козацькі слободи розташовувались обіч сумнозвісного татарського «Чорного шляху» вздовж р. Тясмин, що поблизу Чигирина, р. Ташлик, неподалік сучасного м. Сміла, а також річок Конилка та Гірський Тікич неподалік Умані. Отож колиска козацтва знаходиться на території південної частини сучасної Київської, східної та південно-східної частин Вінницької та Черкаської областей України. Козаки займалися хліборобством, скотарством, рибальством, бджільництвом, полюванням, ремеслом, торгівлею. Козацькі поселення були багатші від сіл кріпосних селян, адже, по-перше, козаки були вільними людьми, а по-друге, вони мали земельні ділянки, розміри яких перевищували землеволодіння багатьох шляхтичів на заході. Почав формуватися козацький устрій. Козаки об’єднувались у спільноти – громади. Найважливіші питання вирішувалися на радах. На цих радах обирались отамани, осавули, судді. Козаки мали однакові права на користування землею, на полювання, рибальство тощо. Козаки, які жили на захоплених магнатами землях, повинні були давати їм мед, хутро, гроші, служити у військових загонах при замках.