Объяснение:

Важко зустріти людину, яка б не співала. Хіба що в гіркі дні глибоких переживань і горя. І то, навіть під час поховання рідної чи близької людини, деякі народи співають сумні пісні, пісні туги, пісні прощання. Завше і скрізь людину супроводжує пісня. Тим паче людину українську — співучу, чуттєву, мелодійну.

Де б і коли не злітала з вуст українська пісня — колискова, весільна, журлива, жартівлива, кобзарська, козацька, народна, вона хвилює і зачаровує.

Її витоки сягають тих часів, коли закладалися головні підвалини існування українського народу. Буйноцвітна природа, зариблені чисті водні артерії, переповнені всякою живністю ліси і переліски, а головне — родючі землі. Все це — природна аура, в якій формувався і зростав український народ. Розвивався у праці й завдяки праці. Все це спонукало до пісні. І вона лунала: над біленькими хатами, безкрайніми степами, колосистими полями, дрімучими лісами і твердими, мов криця, горами.

Українська людина значною мірою випестувала світові землеробську і пісенну культури. Такою вона ввійшла в історію, такою бачив її знаменитий Боплан, такою вона проходить у класичних дослідженнях І. Лисняка-Рудницького, І. Нечуя-Левицького, великого Кобзаря і багатьох інших видатних і відомих науковців — істориків, етнографів, культурологів, літературознавців тощо