Біблія завжди служила джерелом мудрості щодо покаяння, морального самовдосконалення і пізнання істини. Вона давала той ідеал, духовну підтримку, яких митці не знаходили в реальному житті. Багатьом із них Святе Письмо давало віру в Бога і в свій народ, його життєві сили. Жила єдина надія, що вихід з неволі буде знайдено, якщо жити за Божими заповідями.
Важливу роль відіграла Біблія й у становленні української літератури. Письменники XIX століття зверталися до неї як до джерела своєї творчості. Не винятком стала і творчість І. Франка. Оригінальна інтерпретація ідей християнського гуманізму відчутна в багатьох поезіях митця. Це і "Легенда про вічне життя", "Строфи", "Притча про сіяння слова Божого". За Євангельською канвою І. Франко виводить психологічні типи своєї доби: митникам, фарисеям, духовним мерцям протиставлені "Христові спадкоємці в царстві духа", чиє серце, на яке спадає Слово Боже, дає щедрий врожай мудрості, добра, самозречення.
0 votes Thanks 0
Анна1234567856
Біблія - найвеличніша книга людства, яка містить заповіти Бога людям для усвідомлення їхньої гріховності та спасіння душі. До біблійних образів, мотивів і сюжетів в усі часи зверталися письменники різних країн. У ЇXVIII століттях не було митця, який би у своїх творах не звертався до Біблії. Не втратила ця Книга книг свого значення і в пізніший період. Біблійні образи й мотиви живили творчість і надихали на нові твори Г. Сковороду і Т. Шевченка, Данте і Шекспіра, П. Куліша і О. Пушкіна, Лесю Українку і Ч. Айтматова. Філософ і просвітитель Григорій Сковорода називав Біблію своєю "возлюбленою невісток" і зазначав, що саме в духовному шлюбі з Книгою книг народилися найкращі його твори. До Біблії звертався і Тарас Шевченко. З неї він брав вислови (як епіграфи до творів "Сон", "Єретик", "Великий льох"), мотиви, які по-своєму переробляв. Такої переробки зазнали десять псалмів Давидових. У сорок третьому псалмі читаємо: Смирилася душа наша, Жить тяжко в оковах! Встань же, Боже, поможи нам Встать на ката знову. У сто тридцять другому псалмі митець лине думкою в далеке майбутнє, в якому всі люди будуть рівними, житимуть, як брати. Найповніше Т. Шевченко сказав про те, яким уявляє нове суспільство, у поезії "Ісаія. Глава 35", використавши пророцтва Ісаія, автора однієї з книг Біблії. За переспіви біблійних псалмів бралися П. Гулак-Артемовський, Ліна Костенко, Дмитро Павличко. Біблійні сюжети розвивалися Іваном Франком у поемі "Мойсей", Лесею Українкою у драмах "В катакомбах" та "Одержима". До невичерпного джерела Біблії, до її вічних тем і образів зверталися Б. Пастернак у романі "Доктор Живаго" і Бальзак у творі "Ісус Христос у Фландрії". Зачаровує нас яскравими картинами втілення вічного сюжету "Майстер і Маргарита" М. Булгакова. Майже сорок років працював польський письменник Г. Панас над романом "Євангеліє від Іуди", у якому Христос змальований людиною, але найвищої породи і природи, носієм особливих здібностей. Далекі від ідеальних християнських стосунків події зображено в романі "Собор Паризької Богоматері" В. Гюго. У творі тісно поєднані краса і потворність, добро і зло. Рівноправним героєм твору є собор, який втілює ідею добра, справедливості, любові, який є німим свідком трагічних подій і водночас символом можливості повернення людей до вічних цінностей. Сюжети й образи Біблії мають символічне значення, до них, думаю, ще довго будуть звертатися митці різних країн, відшукуючи відповіді на вічні питання про добро і зло, смерть і безсмертя, любов і ненависть
Answers & Comments
Ответ:
Біблія завжди служила джерелом мудрості щодо покаяння, морального самовдосконалення і пізнання істини. Вона давала той ідеал, духовну підтримку, яких митці не знаходили в реальному житті. Багатьом із них Святе Письмо давало віру в Бога і в свій народ, його життєві сили. Жила єдина надія, що вихід з неволі буде знайдено, якщо жити за Божими заповідями.
Важливу роль відіграла Біблія й у становленні української літератури. Письменники XIX століття зверталися до неї як до джерела своєї творчості. Не винятком стала і творчість І. Франка. Оригінальна інтерпретація ідей християнського гуманізму відчутна в багатьох поезіях митця. Це і "Легенда про вічне життя", "Строфи", "Притча про сіяння слова Божого". За Євангельською канвою І. Франко виводить психологічні типи своєї доби: митникам, фарисеям, духовним мерцям протиставлені "Христові спадкоємці в царстві духа", чиє серце, на яке спадає Слово Боже, дає щедрий врожай мудрості, добра, самозречення.