Відповідь:Вели́ка Півні́чна війна́ — у 1700—1721 роках війна коаліцій Швеції та Московії за панування у Північній, Центральній та Східній Європі. Початковими лідерами анти-шведського союзу були Петро I, Фредерік IV та Август II Фрідріх. Фрідріх IV та Август II зазнали поразки від Швеції при Карлі XII і вимушені були вийти з союзу у відповідно 1700 та 1706 роках, але знову приєдналися до нього у 1709 році після поразки Карла XII у Полтавській битві. Георг I та Ганноверське курфюрство приєдналися до коаліції у 1714 та у 1717 роках, відповідно, а Фрідріх-Вільгельм I та Королівство Пруссія приєдналися до неї у 1715 році.
Карл XII очолив шведську армію. До союзників Швеції входили Гольштейн-Готторпське герцогство, кілька польських магнатів при Станіславі I Лещинському (1704—1710) та козаки при українському гетьмані Івані Мазепі (1708—1710). Османська імперія тимчасово приймала Карла XII і воювала проти Петра I.
Війна почалася, коли союз Данії-Норвегії, Саксонії та Московії, побачивши можливість, коли Швецією правив молодий Карл XII, оголосив війну Шведській імперії і розпочав потрійну атаку на Гольштейн-Готторпське герцогство, шведську Лівонію та шведську Інгерманландію. Швеція відбила данські та російські напади на Травендал (серпень 1700) та Нарву (листопад 1700) відповідно, і в контратаці виштовхнула сили Августа II через Річ Посполиту до Саксонії, у результаті скинувши Августа ІІ з трону (вересень 1706) і змусивши його визнати поразку Альтранштедським договором (жовтень 1706). Договір також передбачав екстрадицію та страту Йоганна Рейнгольда фон Паткуля, архітектора альянсу. Тим часом сили Петра I оговталися від поразки під Нарвою і зайняли позицію в балтійських провінціях Швеції, де вони закріпили доступ Росії до Балтійського моря, заснувавши у 1703 році Санкт-Петербург. Карл XII переїхав із Саксонії до Росії аби протистояти Петру І, однак кампанія закінчилася у 1709 році знищенням головної шведської армії у вирішальній Полтавській битві та засланням Карла в османське місто Бендери. Османська імперія розгромила російсько-молдавську армію в прутському поході, однак підписаний пізніше мирний договір врешті-решт не мав великих наслідків для позиції Росії.
Після поразки під Полтавою анти-шведська коаліція ожила, і згодом до неї приєдналися Ганновер та Пруссія. Решта шведських сил були виселені із уражених чумою областей на південь та схід від Балтійського моря, кінцевим результатом чого стало падіння Риги у 1710 році. Члени коаліції розділили більшість шведських домініонів між собою, знищивши шведський dominium maris baltici. На Західну Швецію вторглися Данія-Норвегія, а зі сходу — Росія, яка окупувала Фінляндію у 1714 році. Швеція перемогла данських нападників у битві при Хельсінгборзі (1710). Карл XII відкрив норвезький фронт, але був убитий у Фредрікстені в 1718 році.
Війна закінчилася поразкою Швеції, зробивши Росію новою домінуючою силою в Балтійському регіоні і новою великою силою в європейській політиці.
Answers & Comments
Відповідь:Вели́ка Півні́чна війна́ — у 1700—1721 роках війна коаліцій Швеції та Московії за панування у Північній, Центральній та Східній Європі. Початковими лідерами анти-шведського союзу були Петро I, Фредерік IV та Август II Фрідріх. Фрідріх IV та Август II зазнали поразки від Швеції при Карлі XII і вимушені були вийти з союзу у відповідно 1700 та 1706 роках, але знову приєдналися до нього у 1709 році після поразки Карла XII у Полтавській битві. Георг I та Ганноверське курфюрство приєдналися до коаліції у 1714 та у 1717 роках, відповідно, а Фрідріх-Вільгельм I та Королівство Пруссія приєдналися до неї у 1715 році.
Карл XII очолив шведську армію. До союзників Швеції входили Гольштейн-Готторпське герцогство, кілька польських магнатів при Станіславі I Лещинському (1704—1710) та козаки при українському гетьмані Івані Мазепі (1708—1710). Османська імперія тимчасово приймала Карла XII і воювала проти Петра I.
Війна почалася, коли союз Данії-Норвегії, Саксонії та Московії, побачивши можливість, коли Швецією правив молодий Карл XII, оголосив війну Шведській імперії і розпочав потрійну атаку на Гольштейн-Готторпське герцогство, шведську Лівонію та шведську Інгерманландію. Швеція відбила данські та російські напади на Травендал (серпень 1700) та Нарву (листопад 1700) відповідно, і в контратаці виштовхнула сили Августа II через Річ Посполиту до Саксонії, у результаті скинувши Августа ІІ з трону (вересень 1706) і змусивши його визнати поразку Альтранштедським договором (жовтень 1706). Договір також передбачав екстрадицію та страту Йоганна Рейнгольда фон Паткуля, архітектора альянсу. Тим часом сили Петра I оговталися від поразки під Нарвою і зайняли позицію в балтійських провінціях Швеції, де вони закріпили доступ Росії до Балтійського моря, заснувавши у 1703 році Санкт-Петербург. Карл XII переїхав із Саксонії до Росії аби протистояти Петру І, однак кампанія закінчилася у 1709 році знищенням головної шведської армії у вирішальній Полтавській битві та засланням Карла в османське місто Бендери. Османська імперія розгромила російсько-молдавську армію в прутському поході, однак підписаний пізніше мирний договір врешті-решт не мав великих наслідків для позиції Росії.
Після поразки під Полтавою анти-шведська коаліція ожила, і згодом до неї приєдналися Ганновер та Пруссія. Решта шведських сил були виселені із уражених чумою областей на південь та схід від Балтійського моря, кінцевим результатом чого стало падіння Риги у 1710 році. Члени коаліції розділили більшість шведських домініонів між собою, знищивши шведський dominium maris baltici. На Західну Швецію вторглися Данія-Норвегія, а зі сходу — Росія, яка окупувала Фінляндію у 1714 році. Швеція перемогла данських нападників у битві при Хельсінгборзі (1710). Карл XII відкрив норвезький фронт, але був убитий у Фредрікстені в 1718 році.
Війна закінчилася поразкою Швеції, зробивши Росію новою домінуючою силою в Балтійському регіоні і новою великою силою в європейській політиці.
Пояснення: