Кримські спогади Лесі Українки

Літо. Галявина, обросла житом. Жито хвилею колихається, неначе хоче сказати щось важливе, довго тримане в таємниці. Від тепла воно пахне. Нескінченні далі розкриваються перед очима, мов чарівний килим, що постійно міняється барвами. Сині гори десь там далеко, за хмарами. На просторах крайніх видніється затока, збігаються зелені злітні поля, лисинки голих гір, садочки, зелені гаї, маленькі села. А усе десь там, далеко, дуже далеко.

Пишні кущі гортензій, пурпурові і білі, ростуть по краю галявини, за їхніми великими квітами горять яскраві кольори георгінів, сухоцвітів. Запах жасмину, вересу, акації змішується з запахом гірських трав. Тут, на пагорбі, на жовтій землі серед розвіюваних скал, ростуть низькі дерева, укриті мереживом килимів.

Стою на верхів'ї і дивлюся на все це, на віддалі затишне містечко, що купається в зеленій оазі, на золотаві грона винограду, на зелені пасовища, вкриті мереживом білих і червоних квітів, на вершину кришталевої гори, яка сяє в сонячному промінні, на рослинність, що дарує цілий скарб.

Це Крим - моя друга Батьківщина. Як він чудовий! Навіть не можу уявити, щоб комусь тут було нудно чи сумно. Крим - це не просто територія, це море спогадів, мрій і надій, це безмежна