Verified answer

Ответ:

Іслам - це ОДНА з найбільших і поширених релігій у світі. Вона базується на вірах і вченнях, які містяться в Корані, святому тексті ісламу, який вважається словами, які були передані пророком Мухаммедом від Аллаха (Бога). Іслам виник в VII столітті в Аравії і зараз має мільярди вірян по всьому світу.

Основні поняття ісламу включають:

Єдинобожжя (Таухід): Одним з найважливіших принципів ісламу є віра в єдиного Бога, Аллаха. Все в ісламі обертається навколо цього принципу.

Пророк Мухаммед: Мухаммед вважається останнім і найважливішим пророком. Його вчення і життя містяться в Корані і відомі як сунна.

П'ять стовпів ісламу: Віра в єдиного Бога, молитви п'ять разів на день, пост в місяць Рамадан, пожертвування (закат) і відвідування Мекки хоча б один раз у житті.

Шаріа: Це система законів інша ісламом, яка включає релігійні і моральні норми. Вона регулює багато сфер життя, включаючи сімейне право, кримінальне право та етику.

Духовний розвиток: Іслам закликає вірян до духовного розвитку, молитви, вчителів і духовних наставників грають важливу роль в цьому процесі.

Ціль ісламу - допомогти людям знаходити спокій, духовне вдосконалення і вести справедливе і моральне життя. Кожен мусульманин прагне дотримуватися цих вчень і спілкується з Богом через молитву та служіння.

Важливо зауважити, що іслам має багато різновидів і течій, і вчення та практики можуть різнитися в залежності від культурних і географічних особливостей.

Реферат на тему:

Біблійні мотиви та образи в творчості українських письменників 19-20 століть

Кінець ХІХ — початок ХХ ст. – один із найцікавіших і найскладніших періодів не лише в мистецтві, а й у суспільному житті. Суспільство втрачає духовні орієнтири, не знає, у що вірити та куди йти. А література, не задовольняючись формами критичного реалізму, теж немовби опинилася на роздоріжжі. Перед письменниками стояло завдання осмислити кризу в соціальному середовищі та мистецтві і віднайти шляхи подальшого розвитку культури.

Донедавна українську літературу кінця ХІХ — початку ХХ ст. не досліджували комплексно, як систему, не вивчали об’єктивно, із врахуванням усіх мистецьких явищ і фактів, не розкривали широту й різноманітність оновлення стильових особливостей літератури. В останні роки інтерес дослідників-літературознавців до цієї культурної епохи значно зріс, що викликало неоднозначні, інколи навіть діаметрально протилежні погляди на проблему визначення художніх методів та стилів художньої літератури кінця ХІХ – початку ХХ ст.

Серед теоретичних проблем, висунутих літературним процесом 90-х років ХІХ ст. і початком наступного, можливо, центральною є проблема визначення художнього методу, проблема поєднання традицій та новаторства в літературі.

Українська література кінця ХІХ — початку ХХ ст. – явище загальноєвропейського типу, і, як така, вписується у той процес зміни типів художнього мислення, методів, стилів, який визначає історико-літературний розвиток майже всіх європейських (у тому числі й слов’янських) літератур цього періоду. Загальновизнано, що в кінці ХІХ — на початку ХХ ст. в усіх європейських літературах розпочиналося становлення модернізму – художньої системи, принципово відмінної від художньої системи критичного реалізму.

В історії української літератури кінець ХІХ – початок ХХ ст. – період, позначений активним протистоянням і поєднанням реалізму й модернізму, традиційного та модерного мистецтва.

Бiблiя (книга) — визначна пам'ятка свiтової лiтератури. На сторiнках Бiблiї багато прекрасних, поетичних легенд. Цi легенди давним-давно iснували в народi i передавались з уст в уста. Потiм, через багато столiть, мудрецi i поети почали в рiзний час записувати їх, потiм цi записи були зiбранi в "Бiблiю". Ця книга включає в ритуальнi i юридичнi кодекси, iсторичнi хронiки, мiфи, народнi пiснi (переможнi, величальнi, поховальнi, сатиричнi, любовну лiрику тощо).

Iз часiв середньовiччя i до наших днiв лiтература черпає з Бiблiї теми, сюжети i мотиви, переосмислюючи їх вiдповiдно до вимог та iдей свого часу.

Найбiльшою популярнiстю серед українських письменникiв користувалася притча про сiяча, що пояснюється просвiтительською функцiєю лiтератури, прагненням вiдкривати народовi очi на його життя. До неї не раз звертався Тарас Шевченко ("Чигирине, Чигирине...", поеми "Сон" i "Кавказ", "Саул", "Не нарiкаю я на Бога") i Пантелеймон Кулiш ("Дума", "Старець", "Неньчина пiсня"). Цю притчу у демократично-просвiтительському дусi перетлумачують Юрiй Федькович ("Нива", "Дикi думи", "Думи мої, дiти мої") Михайло Старицький ("На новий рiк", "Нива").

Молоде покоління українських письменників, розквіт творчості яких припадає на цей період, під впливом соціально-культурної ситуації в Україні і нового досвіду європейських літератур дедалі більше усвідомлює обмеженість критичного реалізму, необхідність змін, відходу від традиційних проблем і форм їх зображення. Визрівали протест проти натуралізму, вузького просвітянства, "грубого реалізму", бажання якось наблизитися до новітніх течій європейської літератури, зруйнувати стереотипи і нормативи реалістичного побутописання.