ДАЮ 50 БУДЬЛАСКА ДОПОМОЖІТЬ МЕНІ
Написати есе (7-10 речень) " Над чим змусила замислитися ця історія?".
Тільки вчитель увійшов у клас, за-
раз побачив, що там робиться щось не-
певне. Школярки та школярі юрмою

оточили когось і про щось палко й

голосно гомоніли. Гомін був неласка-
вий, сердитий. Зрозуміти поки нічого

не можна було. Чуть тільки було, що

на когось діти сердились, комусь до-
коряли.

Зараз же дехто побачив учителя,
і почулось проміж дітьми:

— Василь Митрович прийшов... Учи-
тель прийшов.

Діти стихли і всі повернулись до
вчителя. Учитель підійшов і спитавсь:
— Що тут у вас діється?
Усі мовчали, стоячи навкруг одної
парти. На тій парті сиділа Олександра.
Олександра була школярка першого року, дочка сільського
писарчука-п’янички. Вона сиділа, низько похнюпивши голову і

втупивши очі у свій стіл. Її біля-
ве, усе у веснянках, обличчя

було біле як крейда. Вона вхопи-
лася руками за стіл, мов боялася,

що її тягтимуть кудись сило-
міць.

Учитель ще раз спитавсь:
— Що тут у вас сталося?
Озвалась Пріська — подруга й товаришка Олександрина. Бать-
ко її був у економії за прикажчика. Пріська була дівчина сита,

добре годована — вона завсігди приносила з дому гарну їжу:
пиріжки, перепічки, коржі тощо. Вона погано вчилася, але була

дуже весела і не могла говорити не сміючися. Вона й тепер, осмі-
хаючись, загомоніла:

— Та Олександра... — Пріська почала й засміялась, не дока-
завши.

Учитель спитавсь:
— Що Олександра?

— Украла в мене хліб! — доказала Пріська і зовсім зарегота-
лася, і її нерозумні сіро-сині очі зі сміху аж сховалися за ситими

щоками.
Ця звістка дуже вразила й здивувала вчителя. Такого в школі
ще не було. На Олександру він теж ніколи нічого не думав. Вона
була просто дівчина боязка — мабуть, налякав її батько-п’яниця.
Учитель глянув на Олександру й спитавсь:
— Олександро, правда цьому?

Вона мовчала й сиділа неру-
хомо, як кам’яна. Учитель зро-
зумів, що Пріська казала прав-
ду. А Пріська вже не мовчала й

торохтіла:
— Вона не вперше це краде.
Вона кілька разів у мене тягала.
Бачу, вхопила хліб та й побігла

з школи у двір, та зайшла за де-
рево, та й їсть. Я прибігла до неї,

а вона злякалась. «Не кажи, —

каже, — вчителеві, я тобі малю-
нок дам...»

Учитель ще раз спитався:
— Олександро, правда цьому?

Але й тепер Олександра мовчала і сиділа нерухомо. Один вели-
кий школяр, не зовсім розумний і не дуже жалісливий, загомонів:

— Та що там її питаться? Хіба й так не видко, що правда. Бач,
що вигадала, — красти! Її треба прогнати з школи!
Школярі загули:
— Треба! Треба!