На межі XVIII — XIX століть у Німеччині сформувався новий напрям у літературі — Романтизм. Назва ця походить від визначення чогось "дивного", "фантастичного". Цей напрям був цілком протилежний класицизму і мав на меті протиставити суворі вимоги правил класицизму романтичній свободі від правил. Таке розуміння романтизму збереглося до наших днів, хоча дехто з літературознавців схильний вважати, що романтизм — це не просто заперечення "правил", а, навпаки, дотримання більш складних і вибагливих "правил".
У центрі художньої системи романтизму — особистість, а головний конфлікт відбувається між особистістю і суспільством. Романтизм, який народився з ейфорії Великої французької революції, пов'язують з антипросвітницьким рухом, що виник в результаті розчарування у цивілізації, прогресі. Саме це розчарування призвело до духовного спустошення особистості, переоцінки моральних і культурних цінностей.
Просвітництво проповідувало нове суспільство як найбільш "природне" і "розумне". Найвідоміші європейські митці обстоювали тезу, що це — суспільство майбутнього. Однак майбутнє виявилось непередбачуваним: на зміну Класицизму і Просвітництву прийшов Романтизм з його легкою і простою мовою художніх творів, доступною для всіх читачів.
У багатьох західноєвропейських романтиків песимізм щодо суспільства набуває величезних масштабів і стає "хворобою століття". Героям романтичних творів Байрона, Мюссе, Шатобріана, Гейне притаманні настрої безнадії, відчаю. Деякі романтики дійшли межі відчаю, стверджуючи, що досконалість втрачена назавжди, світом править зло і воскресає древній хаос. Ця тема "страшного світу" характерна для всієї романтичної літератури, особливо подібні мотиви відчуваються у творах Байрона, Гофмана та інших романтиків. Проте романтизм не лише зображує картини "страшного світу", у його глибинах народжуються ідеї, що кидають йому виклик. Це ідеї свободи, які й притягують до себе читача. У романтизмі кожен міг знайти те, що співзвучне його внутрішньому "я" — підкоритися долі, або піти шляхом боротьби, спробувати змінити її хід. І в першому, і в другому випадках романтики намагалися розгадати таємницю людського буття, звертаючись до природи, довіряючи своїм релігійним і поетичним почуттям.
Романтичний герой — незвичайна особистість зі складним внутрішнім світом, часом не зрозумілим для оточуючих — наче цілий всесвіт, сповнений суперечностей. Романтиків цікавили всі людські пристрасті — високі і ниці — особливо, коли вони суперечили одна одній і між ними розгорталася жорстока боротьба. Серед людських почуттів чільне місце посідало кохання. На його тлі відбувалася війна пристрастей — реальних і фантастичних. Важко було передбачити, кому дістанеться перемога.
Літературу взагалі і долю письменників у Ній чітко окреслив відомий німецький поет-романтик Генріх Гейне: "В літературі, як і в житті, кожен син має свого батька, якого він, щоправда, не завжди знає або якого він навіть хотів би зректися".
Answers & Comments
Ответ:
На межі XVIII — XIX століть у Німеччині сформувався новий напрям у літературі — Романтизм. Назва ця походить від визначення чогось "дивного", "фантастичного". Цей напрям був цілком протилежний класицизму і мав на меті протиставити суворі вимоги правил класицизму романтичній свободі від правил. Таке розуміння романтизму збереглося до наших днів, хоча дехто з літературознавців схильний вважати, що романтизм — це не просто заперечення "правил", а, навпаки, дотримання більш складних і вибагливих "правил".
У центрі художньої системи романтизму — особистість, а головний конфлікт відбувається між особистістю і суспільством. Романтизм, який народився з ейфорії Великої французької революції, пов'язують з антипросвітницьким рухом, що виник в результаті розчарування у цивілізації, прогресі. Саме це розчарування призвело до духовного спустошення особистості, переоцінки моральних і культурних цінностей.
Просвітництво проповідувало нове суспільство як найбільш "природне" і "розумне". Найвідоміші європейські митці обстоювали тезу, що це — суспільство майбутнього. Однак майбутнє виявилось непередбачуваним: на зміну Класицизму і Просвітництву прийшов Романтизм з його легкою і простою мовою художніх творів, доступною для всіх читачів.
У багатьох західноєвропейських романтиків песимізм щодо суспільства набуває величезних масштабів і стає "хворобою століття". Героям романтичних творів Байрона, Мюссе, Шатобріана, Гейне притаманні настрої безнадії, відчаю. Деякі романтики дійшли межі відчаю, стверджуючи, що досконалість втрачена назавжди, світом править зло і воскресає древній хаос. Ця тема "страшного світу" характерна для всієї романтичної літератури, особливо подібні мотиви відчуваються у творах Байрона, Гофмана та інших романтиків. Проте романтизм не лише зображує картини "страшного світу", у його глибинах народжуються ідеї, що кидають йому виклик. Це ідеї свободи, які й притягують до себе читача. У романтизмі кожен міг знайти те, що співзвучне його внутрішньому "я" — підкоритися долі, або піти шляхом боротьби, спробувати змінити її хід. І в першому, і в другому випадках романтики намагалися розгадати таємницю людського буття, звертаючись до природи, довіряючи своїм релігійним і поетичним почуттям.
Романтичний герой — незвичайна особистість зі складним внутрішнім світом, часом не зрозумілим для оточуючих — наче цілий всесвіт, сповнений суперечностей. Романтиків цікавили всі людські пристрасті — високі і ниці — особливо, коли вони суперечили одна одній і між ними розгорталася жорстока боротьба. Серед людських почуттів чільне місце посідало кохання. На його тлі відбувалася війна пристрастей — реальних і фантастичних. Важко було передбачити, кому дістанеться перемога.
Літературу взагалі і долю письменників у Ній чітко окреслив відомий німецький поет-романтик Генріх Гейне: "В літературі, як і в житті, кожен син має свого батька, якого він, щоправда, не завжди знає або якого він навіть хотів би зректися".