Чистота мови – одна з її комунікативних якостей, пов’язана з правильною літературно-нормативною вимовою, з відсутністю позалітературних елементів: діалектизмів, вульгаризмів, плеоназмів, штампів, канцеляризмів, слів-паразитів, таких мовно-виражальних засобів, що не відповідають нормам моралі .
Чистота мови належить до числа найрозмитіших понять стилістики. Більшість дослідників, які займаються проблемою якості мови, називають «чистоту» одним із важливих критеріїв ефективної комунікації. Мовна проблема стає тим камертоном, який відповідає на звучання всіх найгостріших суспільних проблем сьогодення. Його специфікою є загострена чутливість до цієї проблеми, що характеризується постійною боротьбою між «новаторством» і боязню «псування мови».
Боротьба за чистоту мови – це приклад намагання «очистити» від безладу писемну мову і привести слововживання навіть грамотних мовців у більшу відповідність до загострених політичних розбіжностей, що виникають між державами та пов’язаними з ними культурами. Так само, як держави не дозволюють іноземним спробам створити опорні пункти на своїх землях, так і деякі мови, борючись протягом багатьох поколінь, не дають чужим мовам закорінитися в собі. Така боротьба може тривати протягом декількох поколінь. Це ознака дотримання історичного курсу щодо теперішнього слововживання. Небажання чехів запозичувати германізми та англіцизми чи корейців уніфіковувати запозичення з японської, ісландців пристосовувати будь-які запозичення зі шведської, данської, євреїв офіційно приймати числені ідишизми до івриту всім добре відомі й, без сумніву, пов’язані з важливими і давнішими аспектами національної та мовної свідомості, що існують у кожному конкретному випадку. На думку американського лінгвіста Джошуа Фішмана, автора книги «Не кидайте свою мову напризволяще», «такі непрошені гості мають бути помічені й відкинуті швидко і без зайвих зусиль». А здійснення владою політики чистоти має бути чітко керованим і може потребувати видання чи іншого способу ознайомлення громадськості зі списком заборонених слів (слів, яких потрібно уникати, і слів, які суперечать нормам). Такого уникання здебільшого важко досягти (особливо в неофіційному письмі чи мовленні), зокрема, коли така прикра мова знана і використовувана лише на периферії. Особливо важко це зробити, коли прикра мова вже вийшла на маргінес і коли обидві мови тісно пов’язані. Культивування чистоти мови вимагає ціни, що часто може бути дорогою, з фінансового боку й водночас через ставлення та сприймання. Однак будучи виставленою, це, можливо, все ще залишиться ціною, яку, на думку влади, варто заплатити
Answers & Comments
Ответ:
Чистота мови – одна з її комунікативних якостей, пов’язана з правильною літературно-нормативною вимовою, з відсутністю позалітературних елементів: діалектизмів, вульгаризмів, плеоназмів, штампів, канцеляризмів, слів-паразитів, таких мовно-виражальних засобів, що не відповідають нормам моралі .
Чистота мови належить до числа найрозмитіших понять стилістики. Більшість дослідників, які займаються проблемою якості мови, називають «чистоту» одним із важливих критеріїв ефективної комунікації. Мовна проблема стає тим камертоном, який відповідає на звучання всіх найгостріших суспільних проблем сьогодення. Його специфікою є загострена чутливість до цієї проблеми, що характеризується постійною боротьбою між «новаторством» і боязню «псування мови».
Боротьба за чистоту мови – це приклад намагання «очистити» від безладу писемну мову і привести слововживання навіть грамотних мовців у більшу відповідність до загострених політичних розбіжностей, що виникають між державами та пов’язаними з ними культурами. Так само, як держави не дозволюють іноземним спробам створити опорні пункти на своїх землях, так і деякі мови, борючись протягом багатьох поколінь, не дають чужим мовам закорінитися в собі. Така боротьба може тривати протягом декількох поколінь. Це ознака дотримання історичного курсу щодо теперішнього слововживання. Небажання чехів запозичувати германізми та англіцизми чи корейців уніфіковувати запозичення з японської, ісландців пристосовувати будь-які запозичення зі шведської, данської, євреїв офіційно приймати числені ідишизми до івриту всім добре відомі й, без сумніву, пов’язані з важливими і давнішими аспектами національної та мовної свідомості, що існують у кожному конкретному випадку. На думку американського лінгвіста Джошуа Фішмана, автора книги «Не кидайте свою мову напризволяще», «такі непрошені гості мають бути помічені й відкинуті швидко і без зайвих зусиль». А здійснення владою політики чистоти має бути чітко керованим і може потребувати видання чи іншого способу ознайомлення громадськості зі списком заборонених слів (слів, яких потрібно уникати, і слів, які суперечать нормам). Такого уникання здебільшого важко досягти (особливо в неофіційному письмі чи мовленні), зокрема, коли така прикра мова знана і використовувана лише на периферії. Особливо важко це зробити, коли прикра мова вже вийшла на маргінес і коли обидві мови тісно пов’язані. Культивування чистоти мови вимагає ціни, що часто може бути дорогою, з фінансового боку й водночас через ставлення та сприймання. Однак будучи виставленою, це, можливо, все ще залишиться ціною, яку, на думку влади, варто заплатити
Объяснение: