Ответ:

А, справді, чи є лицарі в наш час? Коли згадуєш образ лицаря, в уяві постають його атрибути — обладунки та кінь. Але це лише форма. Набагато важливіше зміст.

Спочатку під цим словом розуміли вершника. В середні віки в Західній і Центральній Європі лицарем називали феодала, важкоозброєного кінного воїна. Для лицаря вважалися обов’язковими моральні норми: сміливість, вірність обов’язку, благородство щодо жінки. Йому властиві такі риси, як мужність, цілеспрямованість, витривалість, самовладання, альтруїзм, великодушність, дбайливість, щедрість, галантне ставлення до жінки, прагнення до справедливості, висока ерудиція, атлетична фігура.

Як спортсмен тренує своє тіло, так і особистість може тренувати свої риси характеру. У різних ситуаціях, у тому числі екстремальних, людина починає проявляти відповідні риси, тим самим стаючи лицарем.

У міському середовищі існує менше можливостей для тренінгу. Набагато ефективніше тренінг відбувається в туристичному поході, у спортивному змаганні.

Объяснение:

Поняття лицарська щедрість у наш час, на жаль, трактується неправильно. Звичайні хлопці — це небагаті люди. І вимагати від них жестів великої щедрості, щонайменше, нерозумно. Повинен існувати баланс: в одних ситуаціях хлопець економить, а в інших — щедро обдаровує. І не важливо, де б’ється хоробре, благородне серце лицаря — під металевими обладунками або під костюмом школяра. Головне — здійснювати лицарські вчинки, робити добро.

Люди живуть очікуваннями. Правильне розуміння сучасного лицаря призводить до адекватної оцінки поведінки юнака. Лицар — це ідеал романтика. Чи є лицарі в наш час? Звісно! Вони є завжди. А розпізнаємо ми їх по доблесних вчинках.