«Давню казку» Леся Українка написала в 1893 році. На ту пору вона вже була зрілим поетом. Із листа між Лесею та її братом Михайлом, датованого 12 грудня 1893 року, ми дізналися про те, що Леся Українка читала завершену вже поему на засіданні гуртка «Плеяда»:
«Я скінчила «Давню казку» (поет і лицар), прочитала її в «Плеяді» з певним тріумфом, найбільш всіх сподобалась вона паничеві Липському, се мені приємно, бо все-таки він людина, вихована на європейській літературі, і патріотичної поблажливості у нього нема…»
Твір вперше був опублікований у Львівському журналі «Життє і слово» за 1896 рік. Саме тут друкував свою статтю Іван Франко, у якій він наголошував, що українська інтелігенція дуже далека від народу і що деякі українці не працюють для добра народу. А також Іван Франко зазначив, що «Давня казка» – одна з найкращих і найхарактерніших ознак нашої нової літератури:
«У наших часах, в часах загального рознервовання і екстравагації, у часах, коли скрізь лунає аж лящить поклик «штуки для штуки», аж чудно якось із уст поета почути такі тверезі та здорові погляди на задачу і вагу поезії, які висказує тут наша авторка. По її думці, поезія для маси робочого народу – потіха в горю, спочивок по праці, для кожного чоловіка – природний вираз розбудженого чуття і вищих змагань, для всієї громади – заохота в боротьбі і докір усякій нікчемності; для при гноблених вона – гарячий поклик до бою за волю і людські права, а для кривдників – грізний месник »
Answers & Comments
Відповідь:
Пояснення:
«Давню казку» Леся Українка написала в 1893 році. На ту пору вона вже була зрілим поетом. Із листа між Лесею та її братом Михайлом, датованого 12 грудня 1893 року, ми дізналися про те, що Леся Українка читала завершену вже поему на засіданні гуртка «Плеяда»:
«Я скінчила «Давню казку» (поет і лицар), прочитала її в «Плеяді» з певним тріумфом, найбільш всіх сподобалась вона паничеві Липському, се мені приємно, бо все-таки він людина, вихована на європейській літературі, і патріотичної поблажливості у нього нема…»
Твір вперше був опублікований у Львівському журналі «Життє і слово» за 1896 рік. Саме тут друкував свою статтю Іван Франко, у якій він наголошував, що українська інтелігенція дуже далека від народу і що деякі українці не працюють для добра народу. А також Іван Франко зазначив, що «Давня казка» – одна з найкращих і найхарактерніших ознак нашої нової літератури:
«У наших часах, в часах загального рознервовання і екстравагації, у часах, коли скрізь лунає аж лящить поклик «штуки для штуки», аж чудно якось із уст поета почути такі тверезі та здорові погляди на задачу і вагу поезії, які висказує тут наша авторка. По її думці, поезія для маси робочого народу – потіха в горю, спочивок по праці, для кожного чоловіка – природний вираз розбудженого чуття і вищих змагань, для всієї громади – заохота в боротьбі і докір усякій нікчемності; для при гноблених вона – гарячий поклик до бою за волю і людські права, а для кривдників – грізний месник »
Ответ:
1. Рыскулов пен Мүсірепов кай жерге шолу жасайды?
2. Екеуі аралаган жер кандай максатка негiзделiп екіге бөлінген?
3. Рыскулов тамуктагылардын омiрiн калай түсiндiредi. Олар неліктен тамукка
тустi?
4. Шығармада әлем әдебиетінің өкілдерінен кімдердің есiмдерi аталады? Олар-
дын кандай шығармаларымен таныссындар?
5. Тұрар Рысқұлов пен Ғабит Мүсіреповтің соңғы диалогiн рөлдерге бөліп,
мәнерлеп оқып шығындар.