Запорозька Січ — один із світових феноменів, над яким замислювались, який намагалися розгадати багато поколінь дослідників.
Козаків Січі називали у народі "святими лицарями", їх оспівали у думах, піснях та легендах. Звитяжні запорожці стали героями безлічі літературних і мистецьких творів. Вельми пишався приналежністю до козацтва Тарас Григорович Шевченко. Саме тому він так натхненно оспівав славнозвісне лицарство у своїх творах, 1 не дивно, що образ козака є одним із основних у його поетичному доробку. Уже в ранній період творчості Кобзаря постать козака-лицаря, захисника народу, його волі та православної віри є своєрідною тугою поета за минулим. Підтвердженням того є поезія "Тарасова ніч". В основу твору покладено події 1630 року, коли відбувся бій козаків проти військ польського гетьмана С.Конецьпольського під Переяславом. На чолі боротьби стояв Тарас Трясило, який в тісному єднанні з козаками здобуває перемогу над ворогом. У цій поемі Шевченко високо підносить героїзм українського народу в боротьбі проти зовнішніх ворогів. Щоб краще розкрити велич і красу козацької звитяги, автор вдається до постатей Наливайка. Павлюка. Згадуючи колишні події, поет висловлює тугу, що десь поділася доля-воля, про яку тепер тільки кобзарі співають:
Було колись — панували,
Та більше не будем!
Тії слави козацької
Повік не забудем!
Цей мотив звучить і в поемі "Іван Підкова", в якій головний герой твору наділений надприродною силою і мужністю. Ось Підкова підняв шапку — і човни стали, затихло море; надів шапку — і "знову закипіло синє море", знову звірюкою стогне бурхлива природа, а козакам байдуже — вони спокійно "пливуть собі та співають". Сміливість, відвага, вільне, безжурне життя притаманні образам лицарів козацтва у поемі "Гамалія".
Узагальнений образ ватажка набуває особливого значення. Він завжди із запорожцями, завжди там, де найбільше потрібний. Так, пливучи до Туреччини, Гамалія "попереду і байдаком керує" . А в бою він завжди в самому пеклі, не ховається за козацькі спини, нічого не боїться і є прикладом для наслідування. Зримі картини бою в турецькій столиці свідчать про козацьку відвагу, військову доблесть:
Скутар, мов пекло те, палає,
Через базари кров тече,
Босфор широкий доливає.
Неначе птахи чорні в гаї.
Козацтво сміливо літає.
Ніхто на світі не втече!
Огонь запеклих не пече.
Під час повернення з походу ватажок пливе останнім: "...позад завзятий Гамалія: Орел орлят мов стереже". Як батько він піклується про своїх козаків, разом з ними здобуває славу "на весь світ великий, на всю Україну". Не дивно, що і лицарі в знак пошани і подяки своєму отаманові складають про нього пісню:
Слава тобі, Гамаліє,
На весь світ великий,
На весь світ великий.
На всю Україну,
Що не дав ти товариству
Згинуть на чужині!
Коли хотіли підкреслити вроду людини, її кращі риси, казали: "він козацького роду", "з нього буде добиий козак". Тому побувати на Запорозькій Січі було справою честі кожного юнака, який хотів бути гідним лицарем.
2 votes Thanks 0
shwixz
вибачте,можливо я не розумію,але чому у творі Тарас Шевченко та його твори,просто там написано "джура швайка" і її написав Володимир Рутківський
Answers & Comments
Відповідь:
Запорозька Січ — один із світових феноменів, над яким замислювались, який намагалися розгадати багато поколінь дослідників.
Козаків Січі називали у народі "святими лицарями", їх оспівали у думах, піснях та легендах. Звитяжні запорожці стали героями безлічі літературних і мистецьких творів. Вельми пишався приналежністю до козацтва Тарас Григорович Шевченко. Саме тому він так натхненно оспівав славнозвісне лицарство у своїх творах, 1 не дивно, що образ козака є одним із основних у його поетичному доробку. Уже в ранній період творчості Кобзаря постать козака-лицаря, захисника народу, його волі та православної віри є своєрідною тугою поета за минулим. Підтвердженням того є поезія "Тарасова ніч". В основу твору покладено події 1630 року, коли відбувся бій козаків проти військ польського гетьмана С.Конецьпольського під Переяславом. На чолі боротьби стояв Тарас Трясило, який в тісному єднанні з козаками здобуває перемогу над ворогом. У цій поемі Шевченко високо підносить героїзм українського народу в боротьбі проти зовнішніх ворогів. Щоб краще розкрити велич і красу козацької звитяги, автор вдається до постатей Наливайка. Павлюка. Згадуючи колишні події, поет висловлює тугу, що десь поділася доля-воля, про яку тепер тільки кобзарі співають:
Було колись — панували,
Та більше не будем!
Тії слави козацької
Повік не забудем!
Цей мотив звучить і в поемі "Іван Підкова", в якій головний герой твору наділений надприродною силою і мужністю. Ось Підкова підняв шапку — і човни стали, затихло море; надів шапку — і "знову закипіло синє море", знову звірюкою стогне бурхлива природа, а козакам байдуже — вони спокійно "пливуть собі та співають".
Сміливість, відвага, вільне, безжурне життя притаманні образам лицарів козацтва у поемі "Гамалія".
Узагальнений образ ватажка набуває особливого значення. Він завжди із запорожцями, завжди там, де найбільше потрібний. Так, пливучи до Туреччини, Гамалія "попереду і байдаком керує" . А в бою він завжди в самому пеклі, не ховається за козацькі спини, нічого не боїться і є прикладом для наслідування. Зримі картини бою в турецькій столиці свідчать про козацьку відвагу, військову доблесть:
Скутар, мов пекло те, палає,
Через базари кров тече,
Босфор широкий доливає.
Неначе птахи чорні в гаї.
Козацтво сміливо літає.
Ніхто на світі не втече!
Огонь запеклих не пече.
Під час повернення з походу ватажок пливе останнім: "...позад завзятий Гамалія: Орел орлят мов стереже". Як батько він піклується про своїх козаків, разом з ними здобуває славу "на весь світ великий, на всю Україну". Не дивно, що і лицарі в знак пошани і подяки своєму отаманові складають про нього пісню:
Слава тобі, Гамаліє,
На весь світ великий,
На весь світ великий.
На всю Україну,
Що не дав ти товариству
Згинуть на чужині!
Коли хотіли підкреслити вроду людини, її кращі риси, казали: "він козацького роду", "з нього буде добиий козак". Тому побувати на Запорозькій Січі було справою честі кожного юнака, який хотів бути гідним лицарем.