Объяснение:

Джерело: Україна молода

Мова є однією із найважливіших цеглинок у фундаменті кожної нації.

Саме у ній відображено і зафіксовано найглибші витоки свідомості народу та його ментальність, закодовано народну мудрість і споконвічні знання.

Мова — це генератор і найвища форма патріотизму, Божий дар і ключ до вивчення культури, історії, традицій, творець культури.

Вона репрезентує народ у світі, є ореолом нації й етнічним кордоном.

«Нація повинна боронити свою мову більше, ніж свою територію», — говорила Леся Українка.

Адже територію можна відвоювати, а коли вмирає мова, то вмирає і нація. Недаремно кажуть, що мова — ключ до Вічності, пароль до дверей Всесвіту.

Одна з найдавніших у світі

Дослідники доводять, що чимало вживаних сьогодні українських слів та мовних коренів були поширені ще у часи трипільської культури, про що свідчать топографічні назви, народні пісні сонцепоклонницьких часів та значний слід у прамові — санскриті, джерела якого дійшли до нас iз давнини у 5 тисяч років. У сучасній українській мові 65% слів — із санскриту.

Про багатотисячолітню давнину української мови говорить і усна народна творчість, створена досконалою українською мовою.

Адже вчені довели, що деякі народні казки та пісні написані декілька тисяч років тому.

Першу письмову згадку про Україну науковці помітили у джерелі ХІІ ст.: у Київському літописі за Іпатіївським списком від 1187 р. йдеться: «…І плакали усі переяславці… За ним же Україна багато потужила».

У згадці йдеться про глибокий траур народу через загибель переяславського князя Володимира Глібовича у битві з половцями.