Ответ:Після сівби на поле виганяли корів та овець, щоб вони своїми ратицями втоптали зерно в землю, інакше воно засохне під палючими променями сонця. Стародавні Єгиптяни орали і сіяли не навесні, як українські селяни, а в листопаді та грудні.

Щоб зволожити поля, розташовані далеко від річки, селяни прокопували від Нілу канали, а від каналів - маленькі канавки, і ними підводили воду до своїх полів. Поля і канали огороджували спеціальними греблями (дамбами), зробленими з глини та очерету. У дамбах посередині робили ворітця. Під час розливу Нілу їх відчиняли і пропускали воду на поля, а потім зачиняли. Таке рільництво, що використовує штучне зрошування полів називали іригаційним. Стародавні єгиптяни використовували для зрошення полів спеціальні пристрої для підйому води, які називалися шадуфами.  Селянська родина сама не могла викопати канал чи насипати греблю. Тому єгиптяни виконували ці роботи гуртом, цілими селищами. В Єгипті родову общину змінила сільська сусідська община.

Нарешті заколосилися пшениця та ячмінь. Настали жнива. Селяни мідними серпами зрізали самі лише колоски. Потім на току колоски кидали для обмолоту під ноги худобі - бикам, ослам.

Ні на хвилину не припинялася молотьба. Жінки совками підкидали обмолочене зерно вгору і віяли його.

Объяснение:думаю підійде