Ответ:

У травневому лісі хвилі квітів хлюпають під ноги. А повітря, настояне на ароматах смолини і мокрого листя, приємно дурманить голову. Теплінь… Найдрібніше створіння і те поспішає розплескати по всьому лісу свою весняну радість.

Раптом – вона! Два блискучі листки біля самої землі.

На високому стеблі – кудлате біло-кремове суцвіття…

Любка!..

І вже перед очима стелиться безкрайній степ, а на ньому – жменька запорізьких козаків.

Кілька днів запорожців переслідували кримські татари. А коли коні та й самі переслідувачі вкрай стомилися, татарський бей махнув рукою: хай тікають – усе одно в степу пропадуть без їжі.

А козаки зовсім і не збиралися отак марно пропадати. Бо в кожного на шиї висів амулет, який оберігав від голодної смерті: нанизані на нитку тверді, потемнілі від часу бульбочки. Почали запорожці оті бульбочки жувати – втамували голод, погасили спрагу, поволі почали повертати сили… Ніхто не загинув.