Чому Микола Віталійович Лисенко займався записом народних пісень?
Атмосфера, в якій жив Микола загально відома.
Молодість та дитинство Лисенка припадає на літа, коли ще в ті часи жив Тарас Григорович Шевченко. Якого Лисенко полюбляв читати.
Якраз в ті часи розвивалася Україні — зокрема в її осередках Києві, Харкові й Полтаві та в далекому Петербурзі — український національний рух, а головним засобом, що підсичував цей рух, було збирання й записування народніх піceнь, звичаїв, одягів, інакше т. зв. зворот до народу як до першого джерела всіх питоменностей нації. Цей рух у часі, коли Лисенко вступив на арену життя, значить у 60-их роках, скpiпився ще більше через розвій нашої літератури, в першу чергу завдяки Шевченкові, а також через розвій нашої політичної думки. Як сильною була тоді ця народовецька струя, можемо собі усвідомити хоча б із фактів, що молоді люди, з походження українці, але виховані в російському дусі, вчилися всіми погорджуваної мови простих "хахлів", вбиралася в "хахлацький" одяг, заприязнювалися з селянством.
Такий процес перейшов на собі й М. Лисенко.
В тому часі Лисенко не був ще свідомим українцем із переконання. Любив тільки українські пісні, що нагадували йому рідне село й бабусю Булюбаш, що їх співала. Любив і рідний край, про який наслухався стільки від дядька Олександра. Та свідомо-чинним українцем став щойно пізніше, як перенісся до Києва і став членом товариства "Громада". В "Громаді" працювали головно молоді студенти, що мали свій хор і втягнули також Лисенка до праці. Тоді вперше Лисенко звернув пильнішу увагу на народні пісні. Він почав їх збирати і гармонізував для хору. Коли після покінчення університетських студій пішов на посаду мирового посередника в таращанський повіт на Київщині й увійшов у безпосередніший контакт із селом — охота збирати й гармонізувати українські народні пісні в нього ще збільшилася. Саме з цього часу походить у нього найбільше записів пісень від народу.
Це були два важливіші моменти в душевному житті М. Лисенка. Перший — наклін до музики, посилюваний правильним музичним вихованням, другий — пробудження національної свідомости. Оба ці моменти злилися в Лисенка в одно: працювати над українською музикою і для неї, а щоби цю працю повести з осягом, треба було перш за все пізнати українську народню пісню, — тому то й збирав Лисенко пісні, записував їх. Та при тому треба було й познайомитися з технікою компонування.
Народився Микола в 1842 р. в селі Гриньках на Полтавщині.
Музикою Михайло Лисенко почав займатись ще в далекому дитинстві, коли його мати, Ольга Єреміївна побачила в хлопчику хист до музики, і почала серйозно опікуватись його навчанням.
Сама Ольга дуже добре вміла грати на роялі, тому перші уроки музики Михайло розпочав зі своєю матір'ю. А вже з п'яти років батьки запросили для малого Михайла вчительку.
Лисенко після домашнього виховання вчився у Києві, спочатку в пансіоні Вейля (тут він брав уроки в чеха Нейнквіча, а потім — у пансіоні Гедуена в якому дітей готували до гімназії. Водночас, почав здобувати освіту у привілейованому навчальному закладі — 2-й Харківській гімназії, де навчався у Миколи Дмитрієва і чеха Вільчека. Талановитий підліток швидко став популярним у місті піаністом, якого запрошували на вечори і бали, де він виконував фортепіанні сонати Моцарта, Бетховена, вальси Шопена, блискуче імпровізував на теми українських народних пісень.
Закінчивши гімназію, вступив на природничий факультет Харківського університету. Але в 1860 році через матеріальні труднощі родина Лисенків переїхала до Києва, і Микола разом із троюрідним братом Михайлом Старицьким перевівся до Київського університету.
Першого червня 1864 року Микола Віталійович закінчив з відзнакою фізико-математичний факультет.
У 1865–1867 роках, одразу після закінчення Київського університету, працював у Таращі на посаді мирового посередника. А вже з З 1867 року навчався у Лейпцизькій консерваторії, де вчився як піаніст, відвідував лекції з музично-теоретичних дисциплін, освоював гру на скрипці й органі, та брав додаткові лекції з композиції та теорії музики. Його педагогами були Карл Рейнеке. У Лейпцзькій консерваторії Лисенко і знайшов собі дружину, Ольгу О'Коннор , з якою одружився влітку, в 1868 році.
1869 року завершив навчання у консерваторії, пройшовши 4-річний курс навчання усього за два роки.
Під час навчання написав декілька інструментальних творів, зокрема 1-у частину симфонії та симфонічну увертюру «Ой запив козак, запив», струнний квартет та тріо, а також видав свою першу збірку українських народних пісень для голосу й фортепіано. Тоді ж Лисенко написав і свої перші твори на слова Тараса Шевченка: «Заповіт», «Ой одна я, одна», «Туман, туман долиною». Першу збірку пісень Лисенка видав своїм коштом у Лейпциґу його добрий приятель Петро Косач, вважаючи це за суто дружню послугу і тримаючи це в таємниці.
Answers & Comments
Чому Микола Віталійович Лисенко займався записом народних пісень?
Атмосфера, в якій жив Микола загально відома.
Молодість та дитинство Лисенка припадає на літа, коли ще в ті часи жив Тарас Григорович Шевченко. Якого Лисенко полюбляв читати.
Якраз в ті часи розвивалася Україні — зокрема в її осередках Києві, Харкові й Полтаві та в далекому Петербурзі — український національний рух, а головним засобом, що підсичував цей рух, було збирання й записування народніх піceнь, звичаїв, одягів, інакше т. зв. зворот до народу як до першого джерела всіх питоменностей нації. Цей рух у часі, коли Лисенко вступив на арену життя, значить у 60-их роках, скpiпився ще більше через розвій нашої літератури, в першу чергу завдяки Шевченкові, а також через розвій нашої політичної думки. Як сильною була тоді ця народовецька струя, можемо собі усвідомити хоча б із фактів, що молоді люди, з походження українці, але виховані в російському дусі, вчилися всіми погорджуваної мови простих "хахлів", вбиралася в "хахлацький" одяг, заприязнювалися з селянством.
Такий процес перейшов на собі й М. Лисенко.
В тому часі Лисенко не був ще свідомим українцем із переконання. Любив тільки українські пісні, що нагадували йому рідне село й бабусю Булюбаш, що їх співала. Любив і рідний край, про який наслухався стільки від дядька Олександра. Та свідомо-чинним українцем став щойно пізніше, як перенісся до Києва і став членом товариства "Громада". В "Громаді" працювали головно молоді студенти, що мали свій хор і втягнули також Лисенка до праці. Тоді вперше Лисенко звернув пильнішу увагу на народні пісні. Він почав їх збирати і гармонізував для хору. Коли після покінчення університетських студій пішов на посаду мирового посередника в таращанський повіт на Київщині й увійшов у безпосередніший контакт із селом — охота збирати й гармонізувати українські народні пісні в нього ще збільшилася. Саме з цього часу походить у нього найбільше записів пісень від народу.
Це були два важливіші моменти в душевному житті М. Лисенка. Перший — наклін до музики, посилюваний правильним музичним вихованням, другий — пробудження національної свідомости. Оба ці моменти злилися в Лисенка в одно: працювати над українською музикою і для неї, а щоби цю працю повести з осягом, треба було перш за все пізнати українську народню пісню, — тому то й збирав Лисенко пісні, записував їх. Та при тому треба було й познайомитися з технікою компонування.
Народився Микола в 1842 р. в селі Гриньках на Полтавщині.
Музикою Михайло Лисенко почав займатись ще в далекому дитинстві, коли його мати, Ольга Єреміївна побачила в хлопчику хист до музики, і почала серйозно опікуватись його навчанням.
Сама Ольга дуже добре вміла грати на роялі, тому перші уроки музики Михайло розпочав зі своєю матір'ю. А вже з п'яти років батьки запросили для малого Михайла вчительку.
Лисенко після домашнього виховання вчився у Києві, спочатку в пансіоні Вейля (тут він брав уроки в чеха Нейнквіча, а потім — у пансіоні Гедуена в якому дітей готували до гімназії. Водночас, почав здобувати освіту у привілейованому навчальному закладі — 2-й Харківській гімназії, де навчався у Миколи Дмитрієва і чеха Вільчека. Талановитий підліток швидко став популярним у місті піаністом, якого запрошували на вечори і бали, де він виконував фортепіанні сонати Моцарта, Бетховена, вальси Шопена, блискуче імпровізував на теми українських народних пісень.
Закінчивши гімназію, вступив на природничий факультет Харківського університету. Але в 1860 році через матеріальні труднощі родина Лисенків переїхала до Києва, і Микола разом із троюрідним братом Михайлом Старицьким перевівся до Київського університету.
Першого червня 1864 року Микола Віталійович закінчив з відзнакою фізико-математичний факультет.
У 1865–1867 роках, одразу після закінчення Київського університету, працював у Таращі на посаді мирового посередника. А вже з З 1867 року навчався у Лейпцизькій консерваторії, де вчився як піаніст, відвідував лекції з музично-теоретичних дисциплін, освоював гру на скрипці й органі, та брав додаткові лекції з композиції та теорії музики. Його педагогами були Карл Рейнеке. У Лейпцзькій консерваторії Лисенко і знайшов собі дружину, Ольгу О'Коннор , з якою одружився влітку, в 1868 році.
1869 року завершив навчання у консерваторії, пройшовши 4-річний курс навчання усього за два роки.
Під час навчання написав декілька інструментальних творів, зокрема 1-у частину симфонії та симфонічну увертюру «Ой запив козак, запив», струнний квартет та тріо, а також видав свою першу збірку українських народних пісень для голосу й фортепіано. Тоді ж Лисенко написав і свої перші твори на слова Тараса Шевченка: «Заповіт», «Ой одна я, одна», «Туман, туман долиною». Першу збірку пісень Лисенка видав своїм коштом у Лейпциґу його добрий приятель Петро Косач, вважаючи це за суто дружню послугу і тримаючи це в таємниці.