Побіля обрію дотлівало сонце, ледве проглядаючи крізь запону туману й мли, що налягали на землю без чітких обрисів, наче гуща.

З усіх боків, аж до обрію, одноманітна пустеля, пагорби всі пологі й низькі. Ані деревця, ані кущика, ні травинки — нічого, крім безкрайньої страшної пустки;

Дно долини набухло від води, що просякла густий мох.

В озерце впадає струмок, вода в ньому некаламутна. Струмок поріс рогозом ...  але на берегах немає жодної деревини;