В Данії оповідачка влаштувалась добре – спочатку два роки готувалась до вступу в університет, а потім успішно це зробила і переїхала у студмістечко. Стосунки з новою маминою сім’єю склались добре, але дівчина не хотіла їм заважати, тому і переїхала. Вона часто надсилає листівки додому бабусі і однокласникам. Вдома за весь час була лише двічі, хоча хотілося б більше.
Тепер вона стала трохи дорослішою і радо дивиться у майбутнє.
Колись (може, й у іншому житті) моя бабуся привчала мене до щоденника, мотивуючи це тим, що я повинна розвивати писемний стиль. Мені було в облом під вечір сідати за свій товстий зошит і записувати в нього пісні шкільні події. Врешті-решт, кого це зацікавить? Але бабусю не слухатися було неможливо, бо вона завжди мала рацію. Щоб її не засмучувати, я нашвидкуруч шкрябала короткі речення, пам’ятаючи, що стислість — сестра таланту. Яка ж я була дурна! Зараз, знайшовши того щоденника серед своїх перших поетичних спроб, конспектів і шкільних творів, які бабуся зберігала у чотирьох коробках з-під чобіт, я мало не ревіла. Сухі факти лишилися, а мої рефлексії з того чи іншого приводу почали забуватися. Щоправда, вони частково поновлювалися, коли я заплющувала очі і уявляла себе школяркою. Але від того виникало враження, що я вибірково переглядаю кадри із давнього фільму.
Answers & Comments
Verified answer
Ответ:
В Данії оповідачка влаштувалась добре – спочатку два роки готувалась до вступу в університет, а потім успішно це зробила і переїхала у студмістечко. Стосунки з новою маминою сім’єю склались добре, але дівчина не хотіла їм заважати, тому і переїхала. Вона часто надсилає листівки додому бабусі і однокласникам. Вдома за весь час була лише двічі, хоча хотілося б більше.
Тепер вона стала трохи дорослішою і радо дивиться у майбутнє.
Дайте лучший ответ пж
Ответ:
Школярка з предмістя
Щоденник, дописаний з уяви
Насамперед
Колись (може, й у іншому житті) моя бабуся привчала мене до щоденника, мотивуючи це тим, що я повинна розвивати писемний стиль. Мені було в облом під вечір сідати за свій товстий зошит і записувати в нього пісні шкільні події. Врешті-решт, кого це зацікавить? Але бабусю не слухатися було неможливо, бо вона завжди мала рацію. Щоб її не засмучувати, я нашвидкуруч шкрябала короткі речення, пам’ятаючи, що стислість — сестра таланту. Яка ж я була дурна! Зараз, знайшовши того щоденника серед своїх перших поетичних спроб, конспектів і шкільних творів, які бабуся зберігала у чотирьох коробках з-під чобіт, я мало не ревіла. Сухі факти лишилися, а мої рефлексії з того чи іншого приводу почали забуватися. Щоправда, вони частково поновлювалися, коли я заплющувала очі і уявляла себе школяркою. Але від того виникало враження, що я вибірково переглядаю кадри із давнього фільму.