Ответ:Вечір – це мій самий улюблений період доби. Саме вечором все довкола затихає і з’являється по своєму прекрасна атмосфера затишку та спокою. Я люблю вечірній період доби, а особливо він прекрасний взимку. Зимовий вечір нагадує мені казку, де земля вкрилася білою ковдрою і задрімала до весни.

Я полюбляю прогулянки зимовим вечором. Все довкола вкрито снігом, який рипить під ногами – це одна із причин за що я люблю зиму. Цей звук неможливо ні з чим переплутати. Іноді хочеться, щоб зимовий вечір ніколи не закінчувався. Зима дуже красива пора року, ну а ввечері вона стає чарівною і неймовірною. Як же приємно зимовим вечором вийти на прогулянку вдихнути свіже повітря і відчути весь аромат зими. Зимою навіть найпростіші лавочки занесені сніжком, під світлом ліхтаря стають витвором зимового мистецтва. Все, від кущика до стежки надзвичайно красиві зимовим вечором. Сніг замітає стежки та пагорби так, що хочеться милуватися ними вічно.

Після прогулянки, прийшовши додому, я зазвичай сідаю пити гарячий чай з варенням або джемом. Незабутнє відчуття, коли заходиш з морозу додому, всідаєшся зручніше в крісло, загортаєшся в плед і п’єш гарячий чай.

З вікон нашого будинку видно гори, засніжені, великі. Мені подобається милуватися ними вечорами, коли в темряві, здається, ці велетні дивляться прямо на тебе.

Зимові вечори особливо улюблені мною, не знаю чому. Але зима для мене це час чудес, казкова пора. Здається, що в зимові вечори відбуваються чудеса, збуваються бажання і відбуваються приємні сюрпризи.

Як би мені хотілося зараз зануритися в такий зимовий вечір, відволіктися від літньої суєти, спеки і прогулятися по засніжених вулицях, полежати в заметі, подивитися на зіркове зимове небо.

Объяснение:

Ответ:

Під небом замерзлим, у зимовий вечір золотисті зірки світять, як надія на тепло та турботу. Місяць у небі, як польовий вогник, обігріває заметілі снігу своїми м'якими променями. Снігова ковдра, що вкрила землю, мерехтить, немов відбиваючи в собі всю красу світу. І тихесенько, як у сніговій казці, ця ковдра хрумтить під ногами. Вітер з тихим зойком пробігає між деревами, як голос забутого минулого. Минулого вже знайомого і незнайомого водночас. Увесь світ тихо занурений у зимовий спокій, неначе було багато років тому, коли люди ще не вміли розбудити його ненавмисним галасом.