Відповідь:

7. Дядько Себастіян допоміг Михайлику потрапити на виставу,  а сам пішов далі. то му що хлопцю і так було соромно. Він  вже майже не плакав, а якби дядько таки залишився та ще й почав би соромити хлопця при всіх, то Михайлик розрюмсався б, що могло б виглядати для хлопця трішки принизливо.

Цитата: — Олександре, дай хлопчаковi контрамарку, щоб не ганяли його, наче солоного зайця. — Далi вiн лише приторкнувся рукою до моєї голови i пiшов у школу. Я знаю, чого дядько Себастiян не зупинився: вiн бачив, що мої сльози були на пiдходi, а вiн мав делiкатну душу.

8. Мар"яна  побажала Михайлику, щоб він учився. Звичайна селянська дівчина бачила як малий хлопець тягнеться до науки, розуміла, що хлопчина дуже кмітливий і здібний. Думаю, що вона помітила як її господарі - піп з сином - потішалися над малим хлопцем лише тому, що він з бідної селянської родини. Їй дуже хотілося, щоб у Михайлика була можливість доказати усім, що бідність ще не вирок, і що "мужицькі діти"  також на щось здатні.    

Цитата: — Атож! — гордовито сказала Мар'яна, а далi нахилилась до мене й поцiлувала в щоку. — Прощавай, Михайлику, прощавай, моя радiсть, бо вже нескоро, нескоро побачимось. I вчися, Михайлику, та так учися, щоб усi знали, якi то мужицькi дiти. Хай не кажуть нi пани, нi пiдпанки, нi рiзна погань, що ми тiльки бидло. Були бидлом, а тепер — зась!

Пояснення: