ghgghnbg Ліричний роман Шолом-Алейхема - один з найпоетичніших творів світової літератури.
«Пісня над піснями» написана прозою, але мову й образи уподібнюють твір до прекрасної пісні про кохання. Кожна глава схожа на строфу ліричного вірша - сповненого світлого смутку, посмішки, чарівності.
Перед нами - початок юного життя, коли
найчарівніші мрії можуть здійснитися й уже здійснюються в любові Шимека і Бузі. Але закони світу не збігаються з внутрішніми законами людини, і мрійник Шимек виявляється занадто слабким, щоби протистояти їм. Батько Шимека вважає, що син його зрадив заповітам старовини, але сам юнак розуміє, що трагедія його життя полягає в тому, що він не зміг утримати
любов, яка щойно зароджувалася, не
звільнив свою царівну. Твір Шолом-Алейхема має підзаголовок «юнацький роман», адже тема юнацтва, втілена в цьому творі,
увилювала письменника протягом усього його творчого шляху. У «Пісні над піснями» Шолом-Алейхем простежує долю своїх головних героїв від їхніх дитячих ігор, коли почуття любові лише
зароджувалося, до дорослого життя, прощання з дитинством.
Міркуючи про свої твори, Шолом-Алейхем писав, що сприймає слово «роман» і як художній твір, і як історію кохання. Отже, твір Шолом-Алейхема - це ліричний роман про трагічний роман, про нездійсненне кохання.
У дитинстві Шимек і Бузя були господарями свого світу: «Наш будинок - палац. Я -
принц. Бузя - принцеса... Це наше небо, наш
вітерець, наші пташки - все наше, наше, наше!». Вони були зʼєднані в ньому, як закохані Соломон і Суламіт у біблійній «Пісні над піснями». Але Бузя вже в дитинстві зіткнулася з жорстокістю світу: батько її потонув, а мати покинула її. Шімек відчуває ворожість світу, коли дитинство вже в минулому, а кохання втрачене: «Наш двір уже не виноградник Царя Соло- мона, що в «Пісні над піснями». Навколишній світ втратив своє метафоричне, символічне звучання. Оповідь ведеться від першої особи, і завдяки її особливостям - зверненням до читача і повторам - читач стає слухачем, майже співрозмовником автора. Символіка і
поетична мова роблять роман схожим на
ліричний вірш: серед казкових володінь
Шимека «великий луг, який тягнеться
нескінченно, зеленим килимом укритий,
жовтими ромашками вкритий червоними
квіточками прикрашений квітами».
Роман пройнятий не лише символікою біблійної «Пісні пісень», а й фольклорними,
авторськими символами: це образи казок з
«Тисячі й однієї ночі», які Шимек розповідає _Бузі (історії про царівну, країну карликів, політ над хмарами), вогники святкових свічок і великодні молитви, символи вечірнього сонця, чарівної гори. Образ сонця, як і біблійний образ Суламіти, повʼязаний із героїнею роману: «Хмарка майнула по її прекрасному личку. | мені здається, ніби
сонце раптово заховалося .. Бузя припинила
плакати, і все ожило. Сонце сяяло, як і раніше». Образ Бузі, наче сонце, освітлює життя ліричного героя, Шимека, але дівчина, як сонце, йде за горизонт: в останній частині роману Шимек залишається сам і може лише згадувати про свою ніжну Суламіт. Мрія про ідеальну любов залишається нереалізованою, але в фіналі оповідач знову повертається до початку свого роману і
свого життя - адже «початок, початок
найсумніший, кращий від найрадіснішого кінця». Які б радості та печалі не принесла подальша доля героєві роману, його чарівна дитяча казка залишиться в його памʼяті.