Спрайти важко розпізнати, але вони з'являються у сильну грозу на висоті приблизно від 50 до 130 кілометрів (висота утворення «звичайних» блискавок — не більше 16 кілометрів) та досягають у довжину від 60 км до 100 км у діаметрі. Спрайти з'являються через десяті долі секунди після удару сильної блискавки і тривають менше 100 мілісекунд. Частіше всього спрайти поширюються одночасно уверх та вниз, при цьому розповсюдження униз помітно більше та швидше.
Вперше це явище було зафіксовано в 1989 році випадково. 6 липня 1989 року фізики з Міннесотського університету тестували нову чутливу камеру для експериментів на великій висоті, камера була направлена на зірки випадковим чином. В об'єктив потрапила далека гроза. Після перегляду запису виявили воронкоподібні спалахи світла тривалістю кілька мілісекунд, приблизно в 30 км над хмарами довжиною 20 км. Зовсім випадково в об'єктив потрапило невідоме науці явище. Після цього почали переглядати зйомки із супутників і виявилося що в кадр потрапляли десятки таких спалахів. Різниця кольорів у спрайті пояснюється різним тиском і складом атмосфери на різних висотах. На висоті 70 км азот дає червоне свічення, а чим ближче до землі, тим більший тиск і кількість кисню, що і змінює колір на синій, блакитний і білий. До сих пір про фізичну природу спрайтів відомо вкрай мало[1].
«Блискавка під час грози може створити поле електричної напруженості в просторі над собою, що візуально буде виглядати як спалах світла дивної форми, який зазвичай називається спрайтом, — говорить Колін Прайс, геофізик з Університету Тель-Авіва. — Ми зараз розуміємо, що специфічні різновиди блискавок можуть викликати такий ефект вище в атмосфері»[2].
Спрайти виникають частіше групами, ніж по одному, організовані по колу. Спрайти в небі рухливі, роблять «танцюючі» рухи. Люди, які стверджують, що бачили непізнаний літаючий об'єкт (НЛО), могли прийняти систему спрайтів за непізнаний об'єкт[1]. «Свічки» (вертикальні стовпи світла) в спрайті досягають 20 км у висоту, їх пучок може бути діаметром до 70 км.
Протягом останніх[коли?] п'яти років вчені з Данського технічного університету вивчали спрайт за допомогою камер на вершинах гір. Однак це дозволяло робити лише знімки невеликих спалахів з хмар, розташованих на невеликій висоті. Розміщення камер на міжнародній космічній станції (МКС) дозволить спостерігати за величезними спалахами, що вириваються з хмар.
В даний час[коли?] в DTU Space вже є відпрацьований набір інструментів для подібних досліджень, що отримав назву Монітор атмосферно-космічних взаємодій (ASIM)[3].
Answers & Comments
Ответ:
Спрайти важко розпізнати, але вони з'являються у сильну грозу на висоті приблизно від 50 до 130 кілометрів (висота утворення «звичайних» блискавок — не більше 16 кілометрів) та досягають у довжину від 60 км до 100 км у діаметрі. Спрайти з'являються через десяті долі секунди після удару сильної блискавки і тривають менше 100 мілісекунд. Частіше всього спрайти поширюються одночасно уверх та вниз, при цьому розповсюдження униз помітно більше та швидше.
Вперше це явище було зафіксовано в 1989 році випадково. 6 липня 1989 року фізики з Міннесотського університету тестували нову чутливу камеру для експериментів на великій висоті, камера була направлена на зірки випадковим чином. В об'єктив потрапила далека гроза. Після перегляду запису виявили воронкоподібні спалахи світла тривалістю кілька мілісекунд, приблизно в 30 км над хмарами довжиною 20 км. Зовсім випадково в об'єктив потрапило невідоме науці явище. Після цього почали переглядати зйомки із супутників і виявилося що в кадр потрапляли десятки таких спалахів. Різниця кольорів у спрайті пояснюється різним тиском і складом атмосфери на різних висотах. На висоті 70 км азот дає червоне свічення, а чим ближче до землі, тим більший тиск і кількість кисню, що і змінює колір на синій, блакитний і білий. До сих пір про фізичну природу спрайтів відомо вкрай мало[1].
«Блискавка під час грози може створити поле електричної напруженості в просторі над собою, що візуально буде виглядати як спалах світла дивної форми, який зазвичай називається спрайтом, — говорить Колін Прайс, геофізик з Університету Тель-Авіва. — Ми зараз розуміємо, що специфічні різновиди блискавок можуть викликати такий ефект вище в атмосфері»[2].
Спрайти виникають частіше групами, ніж по одному, організовані по колу. Спрайти в небі рухливі, роблять «танцюючі» рухи. Люди, які стверджують, що бачили непізнаний літаючий об'єкт (НЛО), могли прийняти систему спрайтів за непізнаний об'єкт[1]. «Свічки» (вертикальні стовпи світла) в спрайті досягають 20 км у висоту, їх пучок може бути діаметром до 70 км.
Протягом останніх[коли?] п'яти років вчені з Данського технічного університету вивчали спрайт за допомогою камер на вершинах гір. Однак це дозволяло робити лише знімки невеликих спалахів з хмар, розташованих на невеликій висоті. Розміщення камер на міжнародній космічній станції (МКС) дозволить спостерігати за величезними спалахами, що вириваються з хмар.
В даний час[коли?] в DTU Space вже є відпрацьований набір інструментів для подібних досліджень, що отримав назву Монітор атмосферно-космічних взаємодій (ASIM)[3].
Объяснение:
прочитай, и узнаешь