Це був козак. І не просто козак, а козацюга, козарлюга, козачище! Стоячи на помості під шибеницею, він ворушив вусом і дивився на небо.Тим часом суддя почав читати вирок. З вироку стало ясно, що козак Іван Перехрест за вбивство польських шляхтичів присуджений до смертної кари.Возний підступив до козак та спитав, чи має той останню волю. “Чом би й не мав! Гопака хочу вдарити перед смертю!”- не роздумуючи довго, відказав Перехрест.Втечі ніхто не остерігався, бо все навколо було обставлено сторожею так, що й миша не прошмигне. Тому суддя дозволив Перехрестові гопак.Козак поставив чобіт на підбір угору носком, тоді легко пристукнув підбором, потім стрибонув, вдаривши обома ногами, й пішов колом. Раптом, злетівши у високому стрибку, козак вдарився об поміст і … щез!Він зник нечутно і дивно, ніби його звіяло вітром, змило дощем чи спалило вогнем небесним. Кат помацав краї дощок і сказав, що дошки знизу підпиляні.А Перехрест був уже в лозах над річкою, проскочивши до берега підземеллям. Випорснули із засідки йому назустріч бойові побратими.Двісті п’ятдесят років не змогли потьмарити яскравості барв цієї історії. Тому що безсмертними є людська волелюбність і мужність. Тому що нічого в світі немає над волю й вірне побратимство. Через те й безсмертна наша історична пам’ять. Переказ будь ласка до 18:30 дам 100 балов!!!