Зашелестів дощ, і здавалося, що він промовляє до землі тихим, зворушливим голосом. Краплі, що падали на листя дерев, створювали безмежну гру пестощів і звуків, неначе джазовий оркестр, що грає для самих себе. У повітрі відчувалася свіжість, а в запаху дощу – життєва сила і родючість. Здавалося, що кожна крапля дощу приносить з собою частинку щастя і дарує його кожному, хто готовий його прийняти. За вікном було спокійно і затишно, і дощ створював той неповторний момент, коли хочеться залишитися в цьому місці назавжди, насолоджуючись кожною миттю.