Відповідь:

У повісті М.Стельмаха автор досить детально описує звичаї і традиції українського народу.

Звичаї у побуті: селяни прикрашають власний будинок і двір, обсаджуючи їх деревами, квітами. Мати Михайлика перед вікнами «посадила малину, а взимку в мiжвiконня клала кетяги горобу». Згадуючи про старого гончаря, автор описує посуд селян: «червонобокi, в поливi миски, на днищах яких спочивають соняшники, квiти i сонце; перехоплюють вiтрець зеленкуватi i сизi, наче в них i досi не розтопилась наморозь, глечики; розкапустились макiтри i ринки, запишались горшки-двiйнята, що в них аж цiлий обiд понесуть добрим людям; дебелiють горловi горщики,… цвiтуть бокастi куманцi, зачепленi кумедними п'яноокими голiвками баранцiв..». Письменник згадує про звичай прикрашати одяг вишивкою. Або як прикрашали житло. Бабуся Михайлика, відчуваю-чи, що сили і життя покидають її, «пiдвелася, сама вибiлила стiни, помастила долiвку, принесла з городу прив'ялих чорнобривцiв, купчакiв i панiстки, розкидала по хатi i звелiла увечерi скликати рідню». От і ще один звичай – прощатися з рідними і близькими, або проводити час і в радості, і в горі за родинним столом. В книзі часто описується й інші такі буденні для нас звичаї: вітатися з усіма, запросити знайомого до хати, а гостя обовʼязково «чимсь почастувати», поважати старших, допомагати бідним і немічним, бажати добра і доброї долі гарній людині. Звичаєм є також те, як виховували дітей: змалечку їх привчали до роботи. Бабуся хлопця навчала «щоб у церквi не лобурясничав, не шморгав носом, не крутивоя дзигою, не ловив гав, не перся наперед, не смiявся, не пирхав, не лiз на крилас та частiше хрестив лоба».

Традиції у творі:  традиційним було урочисті проводи в поле плугатарiв iз раннiм плугом. Святкування  Різдвяних і Великодніх свят: виспівування  взимку «пiд вiкнами добрих людей» щедрівок, битися крашанками на Великдень. До речі, досить детально автор описав як саме робиться вощанка, згадав і те, що крашанку  фарбували природніми барвниками – наприклад, відваром вільхової кори. Традиційним є також передбачувати погоду по віщуванням самої природи. Дивлячись на зорі, дідусь Михайлика каже, що вони йому віщують: «День завтра буде як золото…»

Перше речення повісті: "Прямо над нашою хатою пролiтають лебедi". Останнє речення: "— А лебедi летять... над моїм дитинством... над моїм життям!.." Як бачимо, ці речення пов'язані між собою за змістом. Таким чином автор ніби закольцував свою повість. А коло чи кільце є символом вічності і безкінечності життя.  

Пояснення: