Відповідь:

У 10 речень, та ще й з цитатами не вміститься. Трішки більше. І ще - розділ написаний від імені Славка, тому й переказ я роблю від його імені. Якщо потрібно, можете замінити в тексті "я" на "Славко" .

Розповідь ведеться від імені Славка.

Я був на тренуванні, коли раптом на порозі тренувального залу побачив Юлька і Лілі. Це мене здивувало, але Лілі пояснила, що хоче подивитися на тренування. Мене їхня присутність дуже схвилювала. Підійшов поговорити з однокласниками. Юлько знову почав мене зачіпати. Навіщось нагадав, про те, що я не привіз кубка із змагань у Харкові. Я не хотів сперечатися з Юльком та ще й при дівчині, тому зауважив, що мені час працювати. Але Юлько глузливо заявив: «Ніколи б не подумав, що розмахувати в’язальними спицями зветься роботою!». Мене ці слова дуже обурили і я запропонував йому спробувати бій зі мною на шпагах. «Мені хотілося, щоб він не сміявся, не похвалявся, не говорив, ніби все йде в руки само, без жодних зусиль». Лілі намагалася нас зупинити, але злість все більше і більше мене засліпляла.  Юлькові вдалося зробити вдалий випад і він продовжував глузувати з мене. Я не міг йому це дозволити: загнав Юлька в кут і наступав, поки мій клинок не розламався надвоє. Я й сам не встиг зрозуміти коли поламаний клинок наштовхнувся на Юлькове незахищене стегно. Далі все було як сон: кров на штанах, лікар, злякана Лілі. Я лише почув фразу: «Покажи мені своїх учнів, і я скажу тобі, хто ти!». Не пам’ятаю як я опинився біля одежних шаф. Там побачив тренера, його погляд і слова про те, що я ховаюся  боляче врізалися мені в душу.

Пояснення: