Так склалося історично, що протягом останніх років або навіть останнього десятиліття в нашій країні постійно відбуваються якісь зміни та перетворення. Вони стосуються чи не всіх сторін нашого життя. Надзвичайно змінюється і саме суспільство. Проте залишається багато суперечливих питань, багато проблем, які ще треба вирішити, які тільки чекають на своє розв’язання. Але чи повинна молодь брати участь в усіх цих процесах, у розв’язані цих проблем? Це питання насправді є надзвичайно актуальним, як на мене. Тож природно, що існує безліч відповідей, безліч думок. До того ж старше покоління зазвичай вважає, що молодь не повинна брати участі у суспільних процесах. Серед моїх однолітків можна зустріти безліч протилежних думок. Як на мене, відповідь на це питання — безперечне та безумовне «так». По-перше, молодь має вчитися брати участь у суспільних процесах, суспільної активності повинні навчати в школі так само, як, наприклад, ввічливості. Безумовно, кожний бажає лише найкращого своїй країні, прагне кращого життя та майбутнього. Тож, чи можливе це краще майбутнє, якщо так багато людей залишаються байдужими, а їхні прагнення кращого життя залишаються лише словами, не стаючи реальністю, яку вони мають створити власними руками?! Прикро, що і серед молоді є такі байдужі люди, адже молодь — це майбутнє будь-якої країни, — з цим важко не погодитися. Важливим аргументом є і те, що молоді фахівці швидше можуть залучитися до справи, діяти енергійніше, активніше, молодь з її ентузіазмом та надлишком енергії здатна досягти надзвичайних результатів у будь-якій справі, було б тільки бажання та необхідні знання.
Мені дуже приємно дізнаватися, насамперед від своїх знайомих, що процес залучення молоді до суспільних справ в Україні не стоїть на місці. У багатьох школах діють різні моделі так званого учнівського самоуправління. У межах цих організацій учні самі вирішують важливі, насамперед для їх повсякденної діяльності, питання, приймають рішення, вчаться вести дискусію, висловлювати свої думки, доходити згоди навіть за наявності кількох точок зору. На мою думку, така діяльність є дуже важливою та корисною для молоді. Починаючи з простих, можна сказати, побутових питань стосовно їхнього шкільного життя, вони набувають навичок, які можуть стати у пригоді під час розв’язання важливих проблем, можливо, навіть державного масштабу. Крім того, в нашій країні діють і суспільні молодіжні організації, кількість яких постійно зростає.
Я вважаю, що такі тенденції є дуже корисними як для самої молоді, так і для майбутнього нашої держави. Молодіжні організації, що створюються, мають не тільки певне суспільно-політичне спрямування, серед них є безліч культурних організацій. Нещодавно я відвідав театральну виставу, яку було створено саме одним із молодіжних театрів мого міста. Я був надзвичайно здивований тією енергетикою, тим емоційним навантаженням, якими було просякнуто усе дійство, від його початку, від першої репліки і до останньої паузи. У напівтемряві зали я спробував роздивитися обличчя глядачів: усі були схвильовані, дехто замислився над проблемами, порушеними у виставі, проте всі глядачі були у захваті від того, що відбувалося на сцені. В ту мить на сцені не було жодного професійного актора: все це були молоді люди, які своїм талантом, своїм ентузіазмом змогли — я впевнений — залишити слід у душах усіх, хто був того вечора на виставі. З цього особисто для себе я дійшов висновку: щоб впливати на суспільство, бути суспільно корисним, зовсім не треба робити щось радикальне, галасувати чи влаштовувати гучні акції. Можна впливати на стан речей через мистецтво або через свою повсякденну професійну діяльність.
Видатний французький філософ Франсуа Рабле сказав: «Справа не в тому, щоб швидко бігати, а в тому, щоб вибігти якомога раніше». І я повністю погоджуюся з цим висловом: справа не у бурхливій діяльності, а в тому, щоб якомога раніше визначитися зі своїми поглядами та намірами і розпочати певні конкретні дії. Не керуватися при цьому принципом «моя хата з краю» та усіма подібними — це не найкраща життєва філософія! Головне — не стояти осторонь, а робити щось потрібне, робити улюблену справу, щиро вболіваючи за те, що ти робиш, за свій народ та майбутнє своєї країни.
Answers & Comments
Так склалося історично, що протягом останніх років або навіть останнього десятиліття в нашій країні постійно відбуваються якісь зміни та перетворення. Вони стосуються чи не всіх сторін нашого життя. Надзвичайно змінюється і саме суспільство. Проте залишається багато суперечливих питань, багато проблем, які ще треба вирішити, які тільки чекають на своє розв’язання. Але чи повинна молодь брати участь в усіх цих процесах, у розв’язані цих проблем? Це питання насправді є надзвичайно актуальним, як на мене. Тож природно, що існує безліч відповідей, безліч думок. До того ж старше покоління зазвичай вважає, що молодь не повинна брати участі у суспільних процесах. Серед моїх однолітків можна зустріти безліч протилежних думок. Як на мене, відповідь на це питання — безперечне та безумовне «так». По-перше, молодь має вчитися брати участь у суспільних процесах, суспільної активності повинні навчати в школі так само, як, наприклад, ввічливості. Безумовно, кожний бажає лише найкращого своїй країні, прагне кращого життя та майбутнього. Тож, чи можливе це краще майбутнє, якщо так багато людей залишаються байдужими, а їхні прагнення кращого життя залишаються лише словами, не стаючи реальністю, яку вони мають створити власними руками?! Прикро, що і серед молоді є такі байдужі люди, адже молодь — це майбутнє будь-якої країни, — з цим важко не погодитися. Важливим аргументом є і те, що молоді фахівці швидше можуть залучитися до справи, діяти енергійніше, активніше, молодь з її ентузіазмом та надлишком енергії здатна досягти надзвичайних результатів у будь-якій справі, було б тільки бажання та необхідні знання.
Мені дуже приємно дізнаватися, насамперед від своїх знайомих, що процес залучення молоді до суспільних справ в Україні не стоїть на місці. У багатьох школах діють різні моделі так званого учнівського самоуправління. У межах цих організацій учні самі вирішують важливі, насамперед для їх повсякденної діяльності, питання, приймають рішення, вчаться вести дискусію, висловлювати свої думки, доходити згоди навіть за наявності кількох точок зору. На мою думку, така діяльність є дуже важливою та корисною для молоді. Починаючи з простих, можна сказати, побутових питань стосовно їхнього шкільного життя, вони набувають навичок, які можуть стати у пригоді під час розв’язання важливих проблем, можливо, навіть державного масштабу. Крім того, в нашій країні діють і суспільні молодіжні організації, кількість яких постійно зростає.
Я вважаю, що такі тенденції є дуже корисними як для самої молоді, так і для майбутнього нашої держави. Молодіжні організації, що створюються, мають не тільки певне суспільно-політичне спрямування, серед них є безліч культурних організацій. Нещодавно я відвідав театральну виставу, яку було створено саме одним із молодіжних театрів мого міста. Я був надзвичайно здивований тією енергетикою, тим емоційним навантаженням, якими було просякнуто усе дійство, від його початку, від першої репліки і до останньої паузи. У напівтемряві зали я спробував роздивитися обличчя глядачів: усі були схвильовані, дехто замислився над проблемами, порушеними у виставі, проте всі глядачі були у захваті від того, що відбувалося на сцені. В ту мить на сцені не було жодного професійного актора: все це були молоді люди, які своїм талантом, своїм ентузіазмом змогли — я впевнений — залишити слід у душах усіх, хто був того вечора на виставі. З цього особисто для себе я дійшов висновку: щоб впливати на суспільство, бути суспільно корисним, зовсім не треба робити щось радикальне, галасувати чи влаштовувати гучні акції. Можна впливати на стан речей через мистецтво або через свою повсякденну професійну діяльність.
Видатний французький філософ Франсуа Рабле сказав: «Справа не в тому, щоб швидко бігати, а в тому, щоб вибігти якомога раніше». І я повністю погоджуюся з цим висловом: справа не у бурхливій діяльності, а в тому, щоб якомога раніше визначитися зі своїми поглядами та намірами і розпочати певні конкретні дії. Не керуватися при цьому принципом «моя хата з краю» та усіма подібними — це не найкраща життєва філософія! Головне — не стояти осторонь, а робити щось потрібне, робити улюблену справу, щиро вболіваючи за те, що ти робиш, за свій народ та майбутнє своєї країни.