Деякі письменники істотно відрізняються від інших за своїм способом життя, способом мислення і ще багатьом аспектам. Далеко не всі письменники сучасності, та й ті, хто творив у минулому, дійсно здатні своїм власним життям підтвердити і продемонструвати свою творчість. Це дійсно складно виконати, для цього необхідно набратися сил і сміливості, стати досить мудрим і вмілим. Але все ж є такі, хто здатний на це. Одним з них є англійський письменник, який творив в рамках жанру романтизм, Джордж Гордон Байрон.

Одним з найвідоміших творів автора є поема «Паломництво Чайльд-Гарольда». Багато хто називає цю поему автобіографічною, що ще раз підтверджує, що Байрон не просто фантазував у своїх творах – він дійсно переживав в житті те, про що писав книги. Певна частина сюжетної лінії цього твору пов’язана з подорожжю англійського письменника по країнах Середземного моря, а саме по Іспанії, Албанії, Греції, а також по території Егейського моря. Основною ідеєю цієї поеми є те, що людина сама по собі ніколи не може повною мірою усвідомити всю ступінь тієї досконалості, яку вона здатна досягти в своєму житті. Усім своїм життям Байрон підтвердив цю проблему – він одночасно шукав щось, але втрачав впевненість у собі, що змушувало його думати, що він чужий для цього світу, як і світ є чужим для нього.

Але ця фраза була вперше вжита автором лише в його поемі під назвою «Манфред». Цей твір показує його головного героя, який прагнув відшукати щось, але ніяк не може цього зробити. Все це викликає лише одну думку – кінцевою відповіддю на всі питання є виключно смерть. Саме про це і йдеться в останніх рядках поеми – там герой констатує і звертається до читача з думкою про те, що смерть зовсім не страшна. Безумовно, враховуючи автобіографічність творчості Байрона можна з упевненістю констатувати, що автор думав точно так само, як говорили герої його творів. У зв’язку з цим читати твори Байрона дуже захоплююче, навіть з урахуванням того, що всі письменники-романтики вкладали душу у свої літературні творіння.