САМОТНЯ ВЕРБА

Уздовж річки Росі з'юрмилася мальовнича, здавалося, дружна й весела родина верб. А одна вербичка побігла за течією. Зупинилася далеко від гурту, роззирнулася там, а нав- коло нi кушика, лише низенька трава шепочеться своєю мовою. Хотіла повернутися назад, але корiння до берега приросло. Опустила вона віти у воду та й просить рiчку принести вiсточку від сестер-подружок. І хвилі приносять ïй листочки-привіти. А вербичні також хочеться обізватися до рiднi, надто ж коли сонце перестає гріти й вiддаляються птахи. Та п листя не може пливти проти течií, воно жовтіє від туги, опадає, і вода відносить його в единому напрямку до моря. Коли з гілок злітає останній листочок, верба шукае забуття та покори в холодах, у сні- гах, але ні речі для життя неприйнятні. Тож тiльки-но повітря запахне натяком про вес- знову оживають бруньки, а згодом так само тягнуться до води зеленi довгi вiти. За ту постійну тугу-зажуру люди прозвали вербу плакучою. А хто бачить, як вона знемагає в самотинi, той ще й роговi не побажаєш вікувати на чужині!>> (В. Думанський).

ЗАВДАННЯ:

1. До якого стилю належить текст? Випишіть два-три епітети та персоніфікації.

2. Випишіть речення, у яких є прикладки. Підкресліть у них головнi та другорядні члени.​