Події на Майдані ніколи не минуть у душі. І у моїй пам’яті вони також залишаться назавжди», - зізналась письменниця, поетеса, перекладач Галина Кирпа під час зустрічі з читачами у київській книгарні «Буква». Авторка презентувала гостям заходу свою книгу «Мій тато став зіркою», що вийшла у «Видавництві Старого Лева». Модерувала зустріч Валерія Черненко.
«Я писала цю книжку дуже довго, - говорила Галина Кирпа, - понад рік. Розпочала роботу влітку 2014 року, після тих страшних подій на Майдані. Коли ми ховали наших героїв, там, на площі, були також мами з дітками. Серед них стояла одна дівчинка, очі якої я запам’ятала назавжди… І героїня моєї книжки – така ж дівчинка. Я намагалася уявити, що ж відбувається у душі дитини, тато якої не повернувся додому, а лежить у домовині. Мабуть, тому, що я сама часто відчуваю себе дитиною, я відчула сльози тієї дівчинки».
Говорили на зустрічі про особисте у книжці, про її зв'язок з подіями та спогадами у житті автора.
«Образи, які живуть у книжці, багато у чому пов’язані з моїм життям. Там є і моя мама, і тополі, які я люблю. Коли я почала писати книжку, я поїхала до батьківського дому і знайшла у мами сумку з листами з війни, датованими 1942-1943 роками. І ці трикутні листи з фронту, всі ті терміни, що у них були – блокпости, передачі, теплі шкарпетки, - видалися мені близьким до того, чим ми зараз живемо».
Answers & Comments
Объяснение:
Події на Майдані ніколи не минуть у душі. І у моїй пам’яті вони також залишаться назавжди», - зізналась письменниця, поетеса, перекладач Галина Кирпа під час зустрічі з читачами у київській книгарні «Буква». Авторка презентувала гостям заходу свою книгу «Мій тато став зіркою», що вийшла у «Видавництві Старого Лева». Модерувала зустріч Валерія Черненко.
«Я писала цю книжку дуже довго, - говорила Галина Кирпа, - понад рік. Розпочала роботу влітку 2014 року, після тих страшних подій на Майдані. Коли ми ховали наших героїв, там, на площі, були також мами з дітками. Серед них стояла одна дівчинка, очі якої я запам’ятала назавжди… І героїня моєї книжки – така ж дівчинка. Я намагалася уявити, що ж відбувається у душі дитини, тато якої не повернувся додому, а лежить у домовині. Мабуть, тому, що я сама часто відчуваю себе дитиною, я відчула сльози тієї дівчинки».
Говорили на зустрічі про особисте у книжці, про її зв'язок з подіями та спогадами у житті автора.
«Образи, які живуть у книжці, багато у чому пов’язані з моїм життям. Там є і моя мама, і тополі, які я люблю. Коли я почала писати книжку, я поїхала до батьківського дому і знайшла у мами сумку з листами з війни, датованими 1942-1943 роками. І ці трикутні листи з фронту, всі ті терміни, що у них були – блокпости, передачі, теплі шкарпетки, - видалися мені близьким до того, чим ми зараз живемо».