Відповідь:

Трипі́льська культу́ра або культу́ра Кукуте́нь (рум. Cultura Cucuteni), також відома як культурна спільність Кукуте́нь-Трипі́лля — археологічна культура часів неоліту і раннього енеоліту, українська назва якої походить від назви села Трипілля на Київщині, а румунська від назви румунського села Кукутень, де наприкінці XIX століття були незалежно відкриті перші археологічні знахідки артефактів цієї культури. На території сучасної України Трипільська культура була відкрита українським археологом чеського походження Вікентієм В'ячеславовичем Хвойко.

Трипільська культура набула найбільшого розквіту між 5500 та 2750 роками до н. е., розташовувалася між Карпатами і Дніпром на територіях сучасної Румунії, Молдови та України, загальною площею понад 350 тис. км². У часи розквіту культури їй належали найбільші за розміром поселення у Європі: кількість мешканців деяких з них перевищувала 15 тис. осіб.

Трипільська культура є однією з основних давньоземлеробських культур кам'яно-мідної доби (енеоліту). Трипільські племена посідали простори Східної Європи від Карпат до Дніпра, від Полісся до Чорного моря. Розвивалася ця культура в V—IV тис. до н. е. (протягом 2000 років) і пройшла в своєму розвитку три етапи — ранній, середній та пізній. В Україні було виявлено (станом на 2014 рік) понад дві тисячі пам'яток Трипільської культури. Вони згруповані у 15 областях: найбільше в Середній Наддністрянщині та Надпрутті й Надбужжі, менше у Наддніпрянщині — ймовірно, за густотою розселення об'єднання племен.

Однією з особливостей трипільської культури була величезна територія поширення (близько 190 тис. км²). Під час свого найбільшого розквіту (наприкінці середнього етапу) населення на всій території трипільської культури за різними оцінками становило від 400 тисяч до 2 мільйонів осіб.[1]

Проблема походження трипільців не до кінця з'ясована. Більшість археологів схиляється до думки, що основу ранньотрипільської культури становили південні землеробсько-скотарські племена культур балканського походження, які, однак, у процесі поширення на нові східні території вбирали в себе на різних етапах елементи місцевих неолітичних та енеолітичних культур.

Трипі́льська культу́ра або культу́ра Кукуте́нь (рум. Cultura Cucuteni), також відома як культурна спільність Кукуте́нь-Трипі́лля — археологічна культура часів неоліту і раннього енеоліту, українська назва якої походить від назви села Трипілля на Київщині, а румунська від назви румунського села Кукутень, де наприкінці XIX століття були незалежно відкриті перші археологічні знахідки артефактів цієї культури. На території сучасної України Трипільська культура була відкрита українським археологом чеського походження Вікентієм В'ячеславовичем Хвойко.

Історія дослідження

Макет Кирилівської стоянки, кін. XIX ст. Національний музей історії України, Київ. Макет був виготовлений на замовлення Вікентія Хвойки до XI-го Всеросійського археологічного з'їзду, який відбувся у Києві у 1899 р. Знизу зображено розкопки стоянки мисливців на мамонтів, зверху — розвідковий шурф, в якому Вікентій Хвойка вперше дослідив пам'ятки трипільської культури

Територія поширення трипільської культури від часів її відкриття і до сьогодні належала різним державам, що спричинило появу трьох назв — Кукутень в Румунії, культура мальованої кераміки в Галичині і Буковині та трипільської культури на Поділлі, Черкащині та Київщині[2].

Перші відомості про архаїчну культуру з мальованою керамікою було отримано і опубліковано львівським археологом Антонієм Шнайдером у 70-х роках ХІХ ст. за результатами досліджень на території Галицького Поділля, яке входило тоді до складу Австро-Угорської імперії. На її території в Галичині наприкінці ХІХ ст. зроблені перші стратиграфічні та хронологічні спостереження культури мальованої кераміки[2].

В Румунії культура отримала назву села Кукутені, біля якого 1884 року румунським фольклористом і етнографом Теодором Бурада були знайдені перші артефакти — фрагменти кераміки та теракотові фігурки. 1885 року групою вчених з Ясс[1] були здійснені перші розкопки, і того ж року поет Ніколає Белдічану опублікував статтю «Antichitățile de la Cucuteni» (Старожитності Кукутені) . Оголошення результатів археологічних робіт відбулося 1889 року на міжнародній конференції в Парижі[3].