Відповідь:

Фанфік до повісті «Шпага Славка Беркути»

Минуло багато років. Славко не бачив свого колишнього друга з тих пір, коли трапилася ця історія. Юлька батьки перевели до іншої школи, елітної, приватної.

Якось одного разу молодий вчитель фехтування В‘ячеслав Беркута після переконливої перемоги своїх підопічних на чергових змаганнях отримав кубок і подарунок - квиток на виставку картин. Квиток був яскравий, барвистий, густо розмальований. Щось таке знайоме було на ньому, від чого серце тренера зіщулилося: на квитку, розмахуючи пишною червоною гривою, гарцював баский синій кінь. Точно такого ще малий Славко бачив на малюнках свого друга Юлька Вашука.

Вмить пригадалися усі шкільні роки, дитяча дружба, боляче різонув біль від розчарування.    

   Славко не вагався. Міцно затиснувши квиток у руці, він впевненою ходою пішов до музею. Галерея була майже порожня. Славко проходив повз картини, на яких були різні коні: і тонконогі, з підтягнутими животами, з гарячими, розтривоженими кругами очей; і маленькі, тихі, з похиленими головами, з непідкованими копитами; билинні, гривасті, - таким тільки богатирів носити на широких спинах.

   У кутку за столом сидів молодий чоловік. Він підняв обличчя, і Славко побачив знайомі очі, в яких на мить промайнув подив, що одразу змінився на сором, а потім і на ледь помітну радість. Славко мовчки підійшов до столу. Юлько встав і простягнув руку для привітання.

- Ну здрастуй, Славко, - тихо промовив він. - Не здивуюсь, якщо ти не захочеш потиснути мені руку.

- Здрастуй, Юлько.

Славко міцно потиснув простягнуту руку.

Пояснення: