Міфи "Нарцис" і "Пігмаліон" - це дві легенди з античної міфології, які розповідають про взаємодію людини з створіннями, які втілилися в інших формах існування. Ось порівняльний аналіз цих двох міфів:

Головні персонажі:

У міфі "Нарцис" головним героєм є юнак Нарцис, який був надзвичайно красивий і, через свою зарозумілість та відмову від кохання, був осуджений забуттям.

У міфі "Пігмаліон" головним героєм є скульптор Пігмаліон, який закохується в свою власну скульптуру - статую жінки настільки, що вона оживає.

Любов і відносини:

У міфі "Нарцис" темою є самолюбство та відмова від кохання через власну красу. Нарцис відкидає кохання Ехо та буває покараний богами, ставши квіткою, яка відображає своє відображення у воді.

У міфі "Пігмаліон" підкреслюється тема творчості і перетворення. Пігмаліон закохується у свою скульптуру, і вона оживає завдяки бажанню і молитвам скульптора.

Самоперетворення:

Обидва міфи відзначають важливість самоперетворення і зміни. У "Нарциса" ця зміна - це його перевтілення в квітку, внаслідок чого він втрачає свідомість та можливість відчувати кохання. У "Пігмаліона" зміна відбувається завдяки божественній допомозі, коли скульптура оживає.

Творчий акт і кохання до створення:

У "Пігмаліона" бачимо акт створення через мистецтво, а також закоханість в сам твір мистецтва.

У "Нарциса" засуджено поверхове кохання до власного відображення, яке відображається як самолюбство.

В обох міфах розглядається тема кохання, але вони роблять це через різні призми: самолюбство і відмову від кохання в "Нарциса" та творчість і проникнення в свій створений об'єкт у "Пігмаліона".