Літні д(е,и)ва
(На) ч(ь?)овнику й в(е,и)слі (від)нас від(ь,’)їхав трав(е,и)нь. Він пр(е,и)хопив (із)собою сині дощі з(е,и)лений шум та солов(ь,’)їний спів. І (в)с(е,и)ло, через т(е,и)ни, заглянуло літо...
Я д(е,и)влюс(ь?) (на)сизий (від)роси городець на ро(з,с)патлані д(е,и)рева саду на віхті туману на ледь/ледь окреслені стріхи пр(е,и)слухаюс(ь?) (до)вс(й,ь)ого але чую тільки враніш(ь?)ню журбу роси.
Я д(е,и)влюс(ь?) (на)вишні і (в)них справді то тут то там пал(е,и)ніют(ь?) ро(з,с)пахлі щіч(ь?)ки. А мати вже показує що (на)покручі гороху з(ь,’)явився ще со(н,нн)ий перший цвіт. А на ра(н,нн)ій гру(ш,щ)і шаріют(ь?) грушки. І все це диво зробило літо за (одну)однісіньку ніч(ь?) та й пішло собі далі щоб (на)світа(н,нн)і знову заглянути (до)нас.
(108слів) (За М. Стельмахом)