РОБОТА З ТЕКСТОМ Побачу цю ніжну, тремтливу дівчину-красуню, і наринають світлі спомини дитинства... Якось пішли ми з мамою на урочище, щоб запасти на зиму калинових кетягів. Ненька зупинилася біля куща над криницею і мовила : « Ось тут стояла колись наша хата. Як тільки ми побралися з Твоїм батьком, одразу й оселю заходилися зводити. А під осінь я висадила біля застільного вікна кущ калини. Чи то земля така родюча, чи тому, що послание вала, тольки швидко розрослася. Соловейко на ній гніздо звив і щовесни нам оддячував піснями. Згодом, як ти мав з' явитися, тато з пагона змайстрував сопілку. Було таке повір'я, « якщо зробити з калини сопілку, у сім'ї неодмінно з'явиться син - продовжувач роду.»> Так воно чи ні - суди сам. А коли переїздили, я ні за чим так не тужила, як за калиною...». Коли вже ув'язували в пучки ваговиті грона, мама попрохала : « Може б ти, синку, пересадив калину, щоб гарний Спомин був тобі і мені?». З кілька днів у нашому городі вже світилися сизуваті пагони. Дбайливі мамині руки викохали їх, і невдовзі біля вікна зацвіла першим квітом калина. Завжди, коли я приїздив у гості до неньки, одразу ж нагадувала: «Ось глянь, яка красуня ! Тепер, коли Довго тебе немає, я дивлюся на неї і згадую: «Любуйся калиною, коли цвіте, а дитиною, коли росте.>> Немає вже мами, але є калина Мамина - мудрість, мамине безсмертя...