Ответ: 1.Це був дуже гарний день. У Ласі було День Народження!
Прокинувшись, Ласі побачила перед собою купу подарунків. Їй виповнилось сім років! Дівчинка встала з ліжечка й почала розкривати подарунки. Прийшли батьки.
Ти вже почала розкривати подарунки? – запитав тато.
– Так, тату, – відповіла Ласі.
І Ласі відкрила другий подарунок. Вже незабаром всі пакунки були відкритими.
Їй подарували: ляльку, ролики, цукерки, гарний одяг та маленького Оленика з карамелькою.
– Дуже Вам дякую! – подякувала Ласі батькам.
– Немає за що, – відповіла мама.
– Мені сподобався цей Оленик! – сказала Ласі. – Я його назву Карамел!
– Мені теж подобається. – сказав тато.
– І мені також, – підтримала тата мама.
І вони пішли снідати.
Після сніданку дівчинка гралася Карамелом. І тут Оленик піднявся в повітря та полетів до вікна, але воно було зачинено. Оленик ще кілька хвилин бився і тоді знесилено впав на підвіконня.
Ласі не відводила очей від нього.
– Ти живий?– запитала Ласі, – Ти вмієш літати?
– Так, але я хочу на волю!!! – закричав Карамел.
– А де ти живеш? – запитала дівчинка, – в лісі?
– Ні, я живу в солодкому світі, – відповів Оленик, – прошу тебе, відпусти мене і я виконаю твоє бажання!
– Згода! – погодилася Ласі, – Я бажаю, щоб ти взяв мене з собою у цей світ!
– Гаразд! – відповів Оленик, – Але на день!
– Добре!
Оленик змахнув своїми ріжками й дівчинка почала зменшуватися.
Незабаром вони вже були високо в повітрі.
– А туди далеко летіти? – запитала дівчинка.
– Цілу добу, – відповідає Оленик.
– Ого! – здивувалася Ласі, – Так багато!
– Час швидко минає, – сказав Карамел і набрав більшу швидкість.
Вже вечоріло, Оленик та дівчинка втомилися та вирішили відпочити під кущем. Настав ранок, Карамел встав і розбудив дівчинку.
Вона встала і сказала:
– Ти ж казав, що ми перепочинемо, – суворо наголосила Ласі, – а не переночуємо.
– Але я так втомився, що заснув, – виправдовувався він.
– Ну гаразд, нам ще далеко?
– Ні-ні, ще трішечки.
Прилетіли вони аж під вечір. Навкруги все було солодким. Йшли вони по «солодкій ваті», хмаринки були з мармеладу, будинки з пряників, а місток – з вафлі.
– А де твоя хатинка?– запитала дівчинка.
Пригоди Ласі (Вероніка Боярчук)– Я служу самій королеві, – гордо відповів Карамел, – і тому веду тебе в замок!
До замку прийшли вони ввечері. Замок був із карамельок. Ласі спробувала одну.
– Неможна! – закричав Оленик, – замок можеш зламати!
– Із-за однієї карамельки?!? – здивовано подивилася вона на нього.
– Так! – підвищив голос Карамел, і вони зайшли до середини.
Дівчинка роздивлялася солодкі багатства. Оленик гордо йшов поряд із приятелькою і тут вона побачила Королеву. Її плаття було з карамелі. Дівчинка вже слину ковтала та стримувала себе.
– Хто це? – запитала в Карамела Королева, – Кого ти мені привів? Слугу?
– Ні-ні, Ваше Величносте!
– А хто?
– Це моя товаришка!
– І нащо ти її привів?
– Щоб показати їй наш світ!
– Ну гаразд, – подобріла Королева, – Нехай проходить у зал.
Answers & Comments
Ответ: 1.Це був дуже гарний день. У Ласі було День Народження!
Прокинувшись, Ласі побачила перед собою купу подарунків. Їй виповнилось сім років! Дівчинка встала з ліжечка й почала розкривати подарунки. Прийшли батьки.
Ти вже почала розкривати подарунки? – запитав тато.
– Так, тату, – відповіла Ласі.
І Ласі відкрила другий подарунок. Вже незабаром всі пакунки були відкритими.
Їй подарували: ляльку, ролики, цукерки, гарний одяг та маленького Оленика з карамелькою.
– Дуже Вам дякую! – подякувала Ласі батькам.
– Немає за що, – відповіла мама.
– Мені сподобався цей Оленик! – сказала Ласі. – Я його назву Карамел!
– Мені теж подобається. – сказав тато.
– І мені також, – підтримала тата мама.
І вони пішли снідати.
Після сніданку дівчинка гралася Карамелом. І тут Оленик піднявся в повітря та полетів до вікна, але воно було зачинено. Оленик ще кілька хвилин бився і тоді знесилено впав на підвіконня.
Ласі не відводила очей від нього.
– Ти живий?– запитала Ласі, – Ти вмієш літати?
– Так, але я хочу на волю!!! – закричав Карамел.
– А де ти живеш? – запитала дівчинка, – в лісі?
– Ні, я живу в солодкому світі, – відповів Оленик, – прошу тебе, відпусти мене і я виконаю твоє бажання!
– Згода! – погодилася Ласі, – Я бажаю, щоб ти взяв мене з собою у цей світ!
– Гаразд! – відповів Оленик, – Але на день!
– Добре!
Оленик змахнув своїми ріжками й дівчинка почала зменшуватися.
Незабаром вони вже були високо в повітрі.
– А туди далеко летіти? – запитала дівчинка.
– Цілу добу, – відповідає Оленик.
– Ого! – здивувалася Ласі, – Так багато!
– Час швидко минає, – сказав Карамел і набрав більшу швидкість.
Вже вечоріло, Оленик та дівчинка втомилися та вирішили відпочити під кущем. Настав ранок, Карамел встав і розбудив дівчинку.
Вона встала і сказала:
– Ти ж казав, що ми перепочинемо, – суворо наголосила Ласі, – а не переночуємо.
– Але я так втомився, що заснув, – виправдовувався він.
– Ну гаразд, нам ще далеко?
– Ні-ні, ще трішечки.
Прилетіли вони аж під вечір. Навкруги все було солодким. Йшли вони по «солодкій ваті», хмаринки були з мармеладу, будинки з пряників, а місток – з вафлі.
– А де твоя хатинка?– запитала дівчинка.
Пригоди Ласі (Вероніка Боярчук)– Я служу самій королеві, – гордо відповів Карамел, – і тому веду тебе в замок!
До замку прийшли вони ввечері. Замок був із карамельок. Ласі спробувала одну.
– Неможна! – закричав Оленик, – замок можеш зламати!
– Із-за однієї карамельки?!? – здивовано подивилася вона на нього.
– Так! – підвищив голос Карамел, і вони зайшли до середини.
Дівчинка роздивлялася солодкі багатства. Оленик гордо йшов поряд із приятелькою і тут вона побачила Королеву. Її плаття було з карамелі. Дівчинка вже слину ковтала та стримувала себе.
– Хто це? – запитала в Карамела Королева, – Кого ти мені привів? Слугу?
– Ні-ні, Ваше Величносте!
– А хто?
– Це моя товаришка!
– І нащо ти її привів?
– Щоб показати їй наш світ!
– Ну гаразд, – подобріла Королева, – Нехай проходить у зал.
– Зараз заведу, Ваше Величносте!
– Чекай, стій! – зупинила її Королева, – Будеш моєю слугою!
– Ні, я не хочу! – відповіла дівчинка
– Ти не маєш права мені заперечувати!!!
– Маю!!!– відповіла Ласі, показала королеві язика та побігла до воріт.
Але ворота були зачинені і позаду вже стояли слуги.
Трагедія! – подумала дівчинка.
– В темницю її! – наказала Королева.
– Ні-ні! – стогнала дівчинка.
– Так-так! – зареготала Королева.
І тут дівчинка не витерпіла та проснулася. І побачила перед собою батьків, які здивовано дивилися на неї.
– Я що спала? – запитала Ласі.
– Так! – відповів тато, – а що тобі снилося?
– Поганий сон!
– Тепер зрозуміло, чому ти так кричала, – сказала мама.
І всі засміялися!
Объяснение:
Ответ:
– Дивись, Пеліканчику, скільки ми рибки наловили! Приходь до нас у гості, на обід. Почастуємо тебе як слід!
– Прийду! – сказав Пелікан. І прийшов. Сів до столу.
– Не соромся, Пеліканчику! Їж на здоров'я! – пригощали гостя ведмежата. – Рибки багато – всю не з'їмо!
Але через хвилину рибки як не бувало: уся вона зникла у Пелікана в дзьобі.
Облизнулися ведмежата.
– Як смачно! Ми, здається, ще б з'їли. А ти б ще з'їв? – запитало в Пелікана одне ведмежа.
– Так! – Відкрив свого великого дзьоба Пелікан, і при цьому у нього з рота вискочила одна рибка.
– То їж! – насмішкувато сказали ведмежата. – Он якраз ще одна рибка!..
Більше чомусь ведмежата на обід Пелікана не запрошували. До речі, Пелікан і досі не зрозумів – чому?
Объяснение: