Відповідь:

Ідеї – жест, звільнений від умовностей та стилізації (в тому числі і музичної), здатний правдиво передавати всі нюанси людських переживань. Ці ідеї отримали розповсюдження на початку XX ст. після того, як були художньо реалізовані двома американськими танцівницями, які гастролювали по Європі. Лоі Фуллер виступала в 1892 в Парижі. Її танець "Серпантин" будувався на ефектному поєднанні вільних рухів тіла, стихійно породжуваних музикою, та костюма – величезних ковдр, що розвиваються, освітлених різнокольоровими прожекторами. Проте засновницею даного напрямку в хореографії стала Айседора Дункан. Її проповідь оновленої античності, "танцю майбутнього", поверненого до природних форм, вільного не лише від театральних умовностей, але й історичних та побутових, здійснила великий вплив на більшість діячів мистецтва, котрі прагнули звільнитись від академічних догм. Джерелом натхнення Дункан вважала природу. Виражаючи особисті почуття, її мистецтво не мало спільних рис з будь-якою хореографічною системою. Воно зверталось до героїчних та романтичних образів, породжене музикою такого ж характеру. Техніка не була складною, але порівняно малою кількістю рухів та позицій танцівниця передавала найтонші відтінки емоцій, наповнюючи найпростіші жести глибоким поетичним змістом. Дункан не створила закінченої школи, хоча і відкрила шлях новому в хореографічному мистецтві. Імпровізація, танець босоніж, відмова від традиційного балетного костюму, звернення до симфонічної та камерної музики — всі ці принципові нововведення Дункан наперед визначили шляхи танцю модерн. В Росії одними з перших її послідовників були студії вільного, або пластичного, танцю та музичного руху.