Відповідь:У VIII ст. до н. е., за часів, що настали після «гомерівського періоду», в грецькій архітектурі перевагу надавали дереву. Тому до наших часів споруди того періоду не збереглися, оскільки деревина — матеріал недовговічний.

У конструкціях грецькі архітектори застосовували дерев'яні стовпи для підпирання стелі й даху. Коли згодом, у VII—VI ст. до н. е., почали будувати з каменю, звичні прийоми залишилися, тому кам'яні колони стали важливим елементом будь-якої споруди. Особливо це помітно в еллінських храмах, багато з яких можна побачити в сучасній Греції.

Зрештою, склалося два основних ордери: доричний та іонічний. Спочатку виник доричний стиль у Спарті. Він утілював чоловічу силу й красу. Щоб споруда не виглядала надто масивною, колону прорізали вертикальні жолобки. Капітель складалася з розширення догори у вигляді конуса і кам'яної прямокутної подушки.

Іонічний стиль набув значення в грецьких містах на узбережжі Малої Азії — Іонії. Порівняно з доричним він був вишуканішим, втілюючи жіночу стрункість і легкість. Капітелі його колон нагадували аркуш пергаменту, покладений зверху на стовп. Створювалося враження, що вільні краї аркуша скрутилися в сувої.

У IV ст. до н. е. з іонічного ордеру розвинувся коринфський стиль. Капітелі мали вигляд букета квітів, обгорненого листям водяної рослини аканфу.

Грецькі храми нітрохи не скидалися на храми Стародавнього Єгипту і Сходу: це були не колосальні, що вселяють релігійний страх, таємничі капища грізних, жахливих божеств, а веселі, привітні оселі людиноподібних богів, облаштовані на зразок жител простих смертних, але тільки витонченіші й багатші.