Середньовічні міста розвивалися, насамперед, як центри зосередження ремісничого виробництва. На відміну від селян, ремісники працювали для задоволення потреб ринку, виготовляючи продукцію на продаж. Вироблялися товари вручну в майстерні, на першому поверсі помешкання ремісника. Зазвичай, майстерня правила за крамницю, де ремісник продавав вироблені ним речі.
Обмеженість ринку збуту товарів ремісничого виробництва примушувала майстрів до пошуку способу виживання. Одним із них став розподіл ринку та усунення конкуренції. Благополуччя ремісника залежало від багатьох обставин. Будучи дрібним виробником, ремісник міг виготовити лише стільки товару, скільки дозволяли його фізичні та інтелектуальні здібності. Але будь-які негаразди —хвороба, помилка, відсутність потрібної сировини та ін. — могли призвести до втрати замовника, а відповідно і засобів до існування.
Для вирішення деяких основних проблем вони почали об'єднувати свої зусилля, організовуючи цехи — замкнуті організації ремісників однієї спеціальності у межах одного міста, створені з метою захисту виробництва і прибутків.
Члени цеху допомагали один одному освоювати нові способи ремесла, але при цьому охороняли свої секрети від інших цехів. Виборна цехова верхівка пильно стежила за тим, щоб усі члени цеху перебували приблизно в однакових умовах, щоби ніхто не збагачувався за рахунок іншого, не переманював замовників. З цією метою вводилися суворі правила, в яких чітко вказувалося, скільки годин можна працювати, скільки верстатів і помічників використовувати. Порушників виключали з цеху, а це означало втрату засобів до існування. Існував також суворий контроль за якістю товару. Крім виробництва, цехи організовували і побут ремісників. Члени цеху будували власну церкву, школу, відзначали разом свята. На утриманні цеху були вдови, сироти, інваліди. У випадку облоги міста члени цеху під власним прапором створювали окремий бойовий підрозділ, що повинен був обороняти певну ділянку стіни чи вежі.
Лише майстри були членами цеху. Вони обирали голову і раду цеху. Підмайстри — помічники майстрів — членами цеху не вважались, а отже, не користувалися привілеями і не мали права відкривати власну справу. Щоби стати майстром, підмайстер повинен був оволодіти тонкощами і секретами своєї спеціальності, потім пройти випробування і створити виріб, що засвідчував би його майстерність. У Франції цей виріб називався шедевром — «роботою рук». З часом підмайстрам ставало дедалі важче отримати статус майстра. Нижче від підмайстра за ієрархічною драбиною були учні, яких іще в дитинстві віддавали майстрам на вишкіл. Спершу вони виконували роль прислуги. Якщо навчання йшло успішно (майстри не поспішали розкривати свої секрети), учень міг стати підмайстром.
Answers & Comments
Ответ:
Середньовічні міста розвивалися, насамперед, як центри зосередження ремісничого виробництва. На відміну від селян, ремісники працювали для задоволення потреб ринку, виготовляючи продукцію на продаж. Вироблялися товари вручну в майстерні, на першому поверсі помешкання ремісника. Зазвичай, майстерня правила за крамницю, де ремісник продавав вироблені ним речі.
Обмеженість ринку збуту товарів ремісничого виробництва примушувала майстрів до пошуку способу виживання. Одним із них став розподіл ринку та усунення конкуренції. Благополуччя ремісника залежало від багатьох обставин. Будучи дрібним виробником, ремісник міг виготовити лише стільки товару, скільки дозволяли його фізичні та інтелектуальні здібності. Але будь-які негаразди —хвороба, помилка, відсутність потрібної сировини та ін. — могли призвести до втрати замовника, а відповідно і засобів до існування.
Для вирішення деяких основних проблем вони почали об'єднувати свої зусилля, організовуючи цехи — замкнуті організації ремісників однієї спеціальності у межах одного міста, створені з метою захисту виробництва і прибутків.
Члени цеху допомагали один одному освоювати нові способи ремесла, але при цьому охороняли свої секрети від інших цехів. Виборна цехова верхівка пильно стежила за тим, щоб усі члени цеху перебували приблизно в однакових умовах, щоби ніхто не збагачувався за рахунок іншого, не переманював замовників. З цією метою вводилися суворі правила, в яких чітко вказувалося, скільки годин можна працювати, скільки верстатів і помічників використовувати. Порушників виключали з цеху, а це означало втрату засобів до існування. Існував також суворий контроль за якістю товару. Крім виробництва, цехи організовували і побут ремісників. Члени цеху будували власну церкву, школу, відзначали разом свята. На утриманні цеху були вдови, сироти, інваліди. У випадку облоги міста члени цеху під власним прапором створювали окремий бойовий підрозділ, що повинен був обороняти певну ділянку стіни чи вежі.
Лише майстри були членами цеху. Вони обирали голову і раду цеху. Підмайстри — помічники майстрів — членами цеху не вважались, а отже, не користувалися привілеями і не мали права відкривати власну справу. Щоби стати майстром, підмайстер повинен був оволодіти тонкощами і секретами своєї спеціальності, потім пройти випробування і створити виріб, що засвідчував би його майстерність. У Франції цей виріб називався шедевром — «роботою рук». З часом підмайстрам ставало дедалі важче отримати статус майстра. Нижче від підмайстра за ієрархічною драбиною були учні, яких іще в дитинстві віддавали майстрам на вишкіл. Спершу вони виконували роль прислуги. Якщо навчання йшло успішно (майстри не поспішали розкривати свої секрети), учень міг стати підмайстром.
Объяснение: